– Гей, ви там!– вигукнув дворянчик. – Чи є хтось серед вас, єретиків, сміття та чаклунів, з ким можна вести перемовини?
Шенк секунду вагався, але потім висунув голову у вікно.
– А ти хто такий? – крикнув він.
– Я для тебе Герард Лейбіх, син Матіаса. Хочу з вами домовитися, хоча, як мила мені мати, курва, не варто!
– Почекай, командир вже йде!– Шенкові і в голові не було прийняття важливих рішень. Він волів дочекатися Клауса. Останній рік болісно навчив його, що з владою пов'язані певні наслідки, на які в нього зовсім немає бажання.
Клаус прибув через кілька хвилин, сумний і без запалу. Шенк не знав, де той був останні дванадцять годин, але чоловік виглядав так, ніби плакав.
– Там стоїть Лейбіх, син того барона, якого професор позавчора спалив. Він хоче домовитися. Привезли й гармату, картауну. Один постріл — і брами не буде, – Шенк пошепки ввів новоприбулого в ситуацію.
Клаус без жодних вагань став біля вікна і сильно висунувся.
– Я командир! Клаус Мєшке, до ваших послуг. Чого ви хочете?
– Як бачиш, – кричав Лейбіх знизу, щоб його голос донісся до другого поверху, – у нас є гармата, тож ваша облога закінчилася! У будь-який момент ми можемо підірвати браму і взяти вас штурмом. – Селяни й солдати, що зібралися за барикадами, закивали головами. – Я правду кажу?
– Правда, як світ стоїть. Чого хочете? – крикнув у відповідь Клаус.
– З радістю хотів би спалити ваш сарай дотла, але знаю, що там є багато добрих людей, які дозволили себе обдурити антихристові, брехуну-месії, сектантові, архічаклунові, викрадачу дітей, сіячеві несправедливості, руйнівникові порядку, жирному кнурові і немитому хуєві Йоганнесу Андреае! – Барон Лейбіх промовив цю композицію на одному подихові, що було чудом, враховуючи, що йому довелося кричати. Він замовк на секунду, перевів подих і продовжив: - Надаю тобі один шанс. Віддайте дітей, які ви утримуєте, і, як компенсацію за смерть мого батька, віддайте в наші руки Антихриста, а самі можете розійтися і жити, як хочете!
– Зачекай! – закричав у відповідь Клаус і в цю мить помітив тіло вбитого Штайна.
Він одразу зблід і стиснув кулаки. Ледь помітний рух його щелепи свідчив про те, що він стискає зуби якомога сильніше. Він повернувся до Шенка з вогнем в очах. Молодий солдат зрозумів, що це все і є тою єдиною миттю, яку він так довго чекав.
– Збираєшся це так і тягнути? – запитав він, знаючи, що Клаусу цього буде достатньо, щоб прийняти остаточне рішення.
У відповідь у командира ніздрі й підборіддя затремтіли, а руки стиснулися так, що аж побіліли. Він знову висунувся у вікно.
– Дайте нам годину! Ми віддамо вам Андреае або його труп.
– Ти сказав! У вас рівно година!
Бородатий розенкрейцер розвернувся на місці і рішучими кроками рушив у бік двору. Шенк пішов слідом, відчуваючи, як серце вискакує з грудей від хвилювання та радості. Після півроку принижень і горя йому нарешті випала нагода помститися своєму мучителю – причому руками його найнадійнішого поплічника. Він намагався заспокоїтися, щоб не захопитися хвилюванням, але це мало допомогло.
– Де Андреае? – запитав він тоном, який здався навіть йому недоречно веселим, але Клаус не звернув на це уваги.
– Не знаю. Шукаймо, – коротко відповів командир.
Вони розійшлися. Шенк перебіг подвір’я й увірвався крізь дубові двері до кабінету професора. Він нікого там не знайшов — навіть за таких обставин у кімнаті було похмуро й спокійно. Він біг через дитячу школу та гуртожитки, де учні стурбовано ворочалися на своїх койках, не знаючи, чим закінчиться бій. Як тільки він прийшов, вони закрутилися навколо нього, намагаючись щось з’ясувати, але йому не вистачило терпіння: він жорстоко відмахнувся від них і втік. Увірвався до наступних кімнат, навіть перевірив кухню, запитав розенкрейцерів, яких зустрів — деякі з них були п’яними, — але ніхто не знав, де Андреае. Згодом він зіткнувся з Клаусом.
– Його ніде немає. Де ми ще не дивилися?
– Лише в каплиці.
– Значить, він має бути там. Пішли, вже півгодини минуло.
Коли вони підійшли до дверей святилища, Шенк зрозумів, що ніколи раніше не був у цій частині університету – боковий вхід до святині завжди був зачинений, як і ворота з боку вулиці. Брати користувалися церквами в місті. Клаус витяг із кишені великий прикрашений ключ і відчинив ним вхід до бокового проходу.