Але до остаточного удару не дійшло. Він підвів голову й побачив, що навколо нього нікого, крім трупів і тріскучої невидимими іскрами і розповсюджучої неймовірну ауру могутності, розпатланої Катаріни у брудній, вимазаній травою сукні. "Вона, мабуть, прийшла сюди пішки" - промайнула в його голові абсолютно дурна і недоречна думка. Дівчина стояла над ним, важко дихаючим, пораненим, стікаючим власною та чужою кров'ю.
– Домінік, що тут коїться? Я залишила вас на одну ніч, холера! – люто накинулася на нього вона, кричачи над бойовим сум'яттям.
У Еркісії не вистачило ні сил, ні думки розсудливо відповісти на таке запитання. Він лише вказав пальцем на плануючого Вільгельма, який не помітив прибуття дівчини, зайнятий розправою над етеромантами.
– А, він, – нетерпляче пробурмотіла Катаріна і рушила в бік герцога Гессенського.
Повернутий до неї спиною, той навіть не помітив сріблястого снаряду, який вона метнула зі своєї розкритої долоні, щоб повалити його на землю. Герцог впав, як камінь з висоти другого поверху, видавши несвідомий крик здивування й болю. Еркісія насилу підвівся з землі. Як крізь туман він побачив, як Вільгельм підвівся і сказав щось Катаріні, щось, чого він не міг почути. Дівчина відповіла і без попередження метнула в нього ще одним снарядом. Цього разу герцог прикрився магічним щитом – і той був міцним. Він відповів сяючою блискавкою, яка спричинила сильний удар грому, що прокотився по землі, але та лише обійшла дівчину й згасла, не завдавши їй жодної шкоди. Німкеня все ближче наближалася до герцога, кидаючи в нього все більше точних пострілів. Ззаду до неї наближалися гессенські солдати. Еркісія відчайдушно кричав: "Cuidado!", рефлекторно сягаючи до рідної мови – а потім втратив свідомість.
□□□
До тями він повернувся від того, що хтось лив йому в рот холодну свіжу воду. Він закашлявся, правою рукою відштовхнув флягу — ліва рука боліла, як тисяча чортів — і обережно підвівся на лікті. Він лежав на розстеленій попоні, а голову йому підтримував фризький медик, якого він знав на погляд з однієї рот найманців. Німець допоміг йому сісти прямо.
Навколо розстилалася картина нещастя й розпачу. Вони були в таборі на вершині пагорба, звідки почали бій, але його оточували розбиті загони, поранені, стогнучі солдати та сморід крові, лайна та спаленого м’яса.
– Що сталося?– спромігся видихнути Еркісія, хоч горло його не слухалося.
– О, ти прийшов до себе. – Перед ним стояв високий чоловік, весь у крові та бруді з ніг до голови, на частково обгорілому одязі, на якому виднілися червоні плями від опіків. Іспанець насилу впізнав Августа фон Ханова. – Ходіть, ясновельможна пані хоче з вами поговорити.
Він допоміг Домінікові піднятися та провів його на протилежний схил пагорба, де Катаріна ходила серед найбільш важкопоранених солдатів, вишикуваних у ряди, і обережно торкалася їхніх лобів, ніби благословляючи. Під її ніжним дотиком ті переставали стогнати, кидатися та плакати, а натомість спокійно засинали.
Коли дівчина повернулася обличчям до Еркісії, він злякався того, що побачив.
Але вона виглядала абсолютно нормально. Тобто відносно нормально: її сукня була забруднена кров'ю, брудом і травою, частково порвана, волосся було в повному безладі, на обличчі була смуга кіптяви. Вишуканий коричневий чвертьпанцир надійно тримався на її плечі, хоча й був обліплений брудом. Крім цього, нічого не змінилося.
Майже нічого.
Вона все ще була мініатюрною блондинкою з ніжними хвилями волосся, що обрамляли трикутне обличчя, кирпатий ніс і тонкі губи. Але зараз її оточував дивний, дещо абстрактний німб влади, який Еркісія добре пам’ятав з кабінету Андреае, коли вона читала книгу. Це була зловісна, але приваблива аура знання та розуміння, поєднана з ефемерним ореолом влади та бажанням помститися. Вона змусила його почуватися трохи незручно. Здавалося, ніхто більше не звертає на це уваги.
– Ти живий, монах, вітаю. – Катаріна усміхнулася, побачивши його, і поклала руку іспанцеві на плече. – Ось так воно закінчується, коли вас на кілька годин залишити самих, правда? Збирайся, нам треба виступати.
– Виступати? – здивовано запитав фон Ханов.
– Так, назад до Гейдельберга, – нетерпляче сказала дівчина. – Я комусь щось обіцяла.