– Добре, досить. Я бачу, ти знаєш, що і як. Станеш мені в нагоді.
Ханов тихо свиснув на пальцях. До кімнати вбігли ті самі гвардійці, які привели Шенка перед шановного полковника.
– Помийте його, поголіть, одягніть і знайдіть для нього якусь кімнату, яка добре замикається. Я хочу, щоб він повернувся сюди через дві години. Відповідаєте за нього своєю головою, тому буде краще, щоб він від вас не навіяв.
– А куди я маю віяти?– іронічно спитав Шенк, не збентежений таким раптовим і несподіваним покращенням власної долі.
Ханов не став нічого коментувати, лише владно махнув рукою. За його вказівкою кнехти спочатку відвели найманця до лазні, де він зміг помитися і зігрітися, і наділили його новим одягом — простими солдатськими штанами, високими черевиками, сорочкою з рукавами-буфами і поношеним, але добротним дублетом. Тоді один із них подався шукати підходяще приміщення для в’язня, а другий відвів його до ротного цирульника, який привів до ладу його скуйовджене волосся та бороду, навіть зібравши з них більшу частину вошей. Потім його, мов посилку, повернули назад до полковника, який сидів точно на тому ж місці і в тій самій позі, що й раніше, тільки з запаленими свічками, бо надворі почало темніти.
Ханов наказав Шенку сісти з протилежного боку столу так, щоб вони були обличчям один до одного. Його помічник приніс смажених курчат і ріпу та погане, але міцне вино. Після кількох місяців жалюгідної розенкрейцерської їжі та ще двох тижнів у камері, і те, і інше здавалося найманцю неймовірною розкішшю, але він все одно мав намір їсти з гідністю. Однак, коли він побачив, що Ханов безтурботно бере м'ясо в руку і розриває його своїми сильними щелепами, він також накинувся на їжу як вовк.
На якусь мить у залі лунали лише звуки дроблених кісток, хрускіт ріпи, чмокання та ковтання. Дивна атмосфера трапези, з'їденої, наче біля солдатського вогнища, призвела до мовчазного порозуміння між їдцями, яке може виникнути лише між людьми однієї професії, які розуміють один одного без слів. Нарешті, коли курчата були обгризені, від ріпи залишилося лише листя, і показалося дно графина з вином, Ханов відкинувся на спинку крісла й почав розпалювати свою люльку сосновою голкою, запаленою від свічки.
– Слухай, Шенк, – нерозбірливо пробурмотів він із люлькою в зубах, видихаючи дим ще до того, як смердючий тютюн розгорівся. – Я буду відвертим з тобою, бо не розумію, чому б і не бути. Я уяви не маю, якою була історія ясновельможної пані з тобою, чи що вона хоче від тебе. Мені це байдуже. Але знаю, що тобі важко.
Шенк не коментував. Він слухав.
– Тому я маю пропозицію, – продовжив полковник, пихкаючи люлькою. – Мені потрібна допомога, щоб розібратися з борделем, який у мене під рукою. Не знаю, що тут відбувалося, поки правили ці дивні сектанти…
– Розенкрейцери, – вставив Шенк.
– Нехай хоч і хрестоносці, мені насрати. Я зі сходу, ніколи раніше не був у цій частині Німеччини і навіть не знаю, де проходить кордон. В свою чергу, всі городяни Вюрцбурга вважали за справу честі мене надурити й отримати щось собі від зміни влади, у чому я вже кілька разів переконався. Тому в мене є пропозиція. Ти допоможеш мені закінчити цей бардак, а я дещо шепну Катаріні, щоб вона не скорочувала тебе на голову. Не можу обіцяти, що це допоможе, але точно не зашкодить. І в твоїй ситуації я б серйозно обмислив цю пропозицію, бо, наскільки я встиг пізнати ясновельможну пані, то вона, може, і красива, і розумна, і шляхетна, але над власними нервами не панує аж ніяк.
– У мене є одна умова, – довго не вагаючись, сказав Шенк.
– Кажи.
– Ми не будемо переслідувати людей, які тут живуть.
– А ось це мені до дупи, – байдуже сказав Ханов. — Якщо ти так цього хочеш, добре. Я дбаю лише про те, щоб у цьому районі не було чужих військ, щоб ніхто не нападав на моїх солдатів, щоб постачання здійснювалося без проблем, і щоб ніхто не ходив голодним. У мене також є... особисті причини переконатися, що тут усе працює добре, коли повернеться ясновельможна пані. Решта мене не цікавить.
– Тоді я згоден.
Полковник серйозно кивнув. Деякий час вони сиділи мовчки. По кімнаті пливли клуби диму, які видихав командир.
– А про які саме землі йдеться?– нарешті запитав Шенк. – Ви захопили всю територію, яку колись займали розенкрейцери?
– Хтозна, бо я не знаю, де проходив кордон. Дивись. – Ханов підвівся й витяг із-поміж розкиданих паперів поганеньку, але читабельну карту Франконії. – Ми без проблем контролюємо Вюрцбург, Кітцінген і все навколо, – показав він. – Але окрім цього, все розлилося, як тільки хотіло. Треба звідкись брати їжу, а ферм у цьому районі небагато. Крім того, ясновельможна пані прямо заборонила красти, тож я послав загони в усіх напрямках…