– Мені потрібно переглянути ваші рахунки.
– Оце тобі! – розкип'ятився єврей. – Тільки цього мені бракує, щоб приблуда з вулиці порпався в моїх книгах! Геть звідси, бо охорону викличу! Андреас, ша! – застережливо кинув він за спину, почувши, що хлопець переводить дух, щоб щось сказати.
Якусь мить Еркісія розмірковував, чи варто знову використовувати прямі засоби переконання, але після кількох секунд роздумів знизав плечима й пішов. Старий не міг вічно сидіти в конторці, а от у колишнього домініканця час був. Він вийшов на вулицю, де знайшов східці з видом на друкарню, щоб сісти, і він провів на них решту ранку, спостерігаючи за брамою кам’яниці та роздумуючи про всякі речі. Після тригодинного очікування він побачив, як єврей і його підопічний виходять з будівлі, ймовірно, йдучи на пізній сніданок або ранній обід. Іспанець почекав ще хвилин п'ять, потім підвівся і нахабно рушив до друкарні. Він уже зранку тут вештався, тому на нього абсолютно ніхто не звернув уваги. Повернув до конторки на другому поверсі, натиснув на ручку – звісно, двері були зачинені.
Еркісія дивився на замок. Він міг легко знищити його за секунду заклинанням, але йому не хотілося залишати такі специфічні сліди. Відмички у нього не було. На мить він подумав про залізний механізм, а потім просто виламав його металевим прутом, витягнутим з одного з друкарських верстатів у коридорі.
Він швидко знайшов те, що шукав, рахункову книгу за 1633 рік. У слабкому світлі, що падало з єдиного вікна в кімнаті, він знайшов замовлення на відновлення Катехизису... Значну суму грошей у рейнських дукатах заплатив монастир Святого Варфоломія. Еркісія закрив книгу й обережно поклав її на місце. Подумавши, він відкрив ящики столу, збив з нього кілька паперів і перекинув стілець. Він дістав із комода підсвічник і ще жменю срібних монет зі скриньки на полиці. Він хотів, щоб це виглядало як звичайна крадіжка зі зломом. Вийшовши з кам'яниці, він сховав свічник і гроші за пресом, що стояв в передпокої - цінні речі знайдуть через кілька тижнів, і, якщо пощастить, Еркісії на той час в Гейдельберзі вже не буде.
Він вийшов на вулицю і швидко повернувся до замку. Щось поїв на кухні й розпитав охоронців про монастир Святого Варфоломія — він був на іншому березі Неккару, приблизно за два кілометри від центру міста, тож подорож здавалося недовгою. Він смутно пам’ятав, що і справді бачив неподалік монастирські будівлі під час облоги. Він попросив коня й рушив, не зволікаючи, в дорогу, бо був уже день і тягуче слідство почало виводити його з терпіння — у нього не було злих намірів, тож уся ця конспірація й юридична робота здавалася йому зовсім непотрібною.
Подорож вздовж ріки була швидкою та гладкою. У цю пору дня на брукованому тракті було небагато подорожніх, тим більше, що до ярмарку залишалися лічені дні. На узбіччях весело цвіли дикі яблуні та липи, вкриті золотом, а серед них виринала кропива, лопухи, мальви та інші трави, додаючи сільської атмосфери краєвидам.
Не минуло й півгодини, як перед Еркісією з'явився невеличкий монастир, розташований на невисокому пагорбі. Іспанець знав, що перед Реформацією його займали ченці-бенедиктинці, але тепер він потрапив до рук єзуїтів. В зв'язку з цим, домініканець в минулому був насторожі. Після алхімічного повороту в церковній політиці, висхідна зірка ордену єзуїтів змінилася і так само швидко почала падати донизу, на дно католицької ієрархії. Багато членів цього ордену звинуватили в ситуації, що склалася, домініканців, тож він вирішив про всяк випадок знову використовувати вигадане ім’я та залишатися інкогніто.
Коли він піднявся на пагорб добре втоптаною дорогою, то побачив, що його прибуття, здається, нікого не хвилює. Брама монастиря була відкрита, тож він увійшов і побачив, що всередині досить хаотично готуються до переїзду, або, прямо кажучи, втечі. Єзуїти, які пообіцяли боротися з єрессю будь-якими засобами, не мали високого рейтингу серед протестантів, тож, мабуть, після того, як лютерани прийшли до влади, настоятелю було наказано шукати більш дружні землі. Тепер монахи в чорному одязі бігали по всьому подвір'ю, пакували речі ордену в скрині й мішки й вантажили їх на підготовлені вози. Їх супроводжувала натовп прихожан, які допомагали в роботі. Еркісія запитав одного з братів про настоятеля – той, розгубившись, відправив його до капітулу. Він не потурбувався вказати напрямок, тому що капітул у середньовічних монастирях майже завжди розташовувався у східному крилі, і в цьому випадку теж так і було.
І справді в капітулі він відразу знайшов дуже високого, смаглого італійця, який давав вказівки братам, які оточували його зліва і справа. Еркісія трохи почекав, доки у чоловіка з'явиться перерва в роботі, а потім звернувся до нього: