Катаріна несвідомо озирнулася навколо і змусила себе подивитися на метрополію, що розкинулася перед ними. Сонце світило на розгалуженнях Неккара й Рейну, на яких було розташоване місто, тож їй довелося примружитися. Вони підійшли до Мангейма з єдиного боку, де не було рік: зі сходу. Це справило вражаюче враження. Місто оточували величезні редути, що ніби виростали прямо з рову; за ним виднілися контури великих і високих цегляних будинків, розташованих, мов кубики, акуратними рядами. На південному краю міста, на березі Рейну, виросла, як наріст, велика фортеця, побудована у формі зірки, яка охороняла розгалуження річок, мов жахливий велетень. Однак легко було побачити, що все це знаходилося в жахливому стані. На рівнинній місцевості вони добре бачили капоніри й редути з зубчастими стінами, вежі, що ледь трималися, і зубці фортеці без обстави. Рів, як дійшла висновку дівчина після короткого спостереження, був неглибокий, зарослий і частково засипаний.
– Ну, княже, – пробурмотів Карл Людвіг Ройссу. – Схоже, твої союзники тут не похизуються.
– Судячи з усього, – сказав Руперт, оглядаючи місто через перспективу, – вони мають щонайбільше третину гарнізону фортеці... Стіни майже зовсім порожні... На батареях немає гармат... Ні, я бачу одну, але мені здається, що вона впала з лафету... Бастеї повністю засипані... Вони не копали вали... Південна брама, схоже, ось-ось завалиться... чесно? Навіть без Катаріни я міг би штурмувати цю фортецю тут і зараз. – Він із задоволенням поклав підзорну трубу назад до сумки.
Наче на замовлення залунали міські дзвони, попереджаючи про напад, і баварський гарнізон почав зачиняти ворота, щоб не полегшувати завдання Віттельсбахам. Вираз на обличчі Ройсса войовничим назвати не було можна - мабуть йому було трохи соромно, що колись потужну фортецю вони застали в такому стані.
– Ну що ж, міста в такому стані, зазвичай, облогу не приймають. Може обійдемося без бою? Пошлемо гінця, — наказав Карл Людвіг і махнув рукою одному з сержантів.
Він передав йому коротке повідомлення захисникам — вимогу відкрити ворота законному правителю Пфальцу — і відправив його в дорогу. Посланець високо підняв прапор із левами Віттельсбахів і рушив до міста.
Вони навіть не встигли втратити терпіння, як він повернувся – з розгубленим виразом обличчя і не один. Його супроводжував маленький худий чоловік у баварській формі. З його обличчя не сходила не дуже приємна, іронічна гримаса, а через те, що обличчя було вузьким і худим, прикрашеним рідкими й недоглянутими вусами, чоловік справляв взагалі неприємне враження. Він подивився маленькими щурячими очима на групу вершників і натягнув поводи, змусивши свого коня танцювати перед ними.
– Хто з них Карл Людвіг?
– Це я, – гордовито заявив молодий герцог, уп’явшись шпорами в боки коня.
Вони порівнялися.
– Aга. На великого вождя, герцог, ви не схожі, але мені байдуже. Я Ґотфрід Гуйн, полковник з милості курфюрста Максиміліана, і так склалося, що мені довірили опіку над цим містом.
– Це дуже щедро з боку його високості, — холоднокровно відповів Віттельсбах. – Але проблема в тому, що це не його місто.
– Може його, а може і не його. Політика – це не моя справа. - Гуйн злобно посміхнувся. – Як ваші світлості самі бачать, ми не готові прийняти вас. Проте мені приємно повідомити, що по той бік Рейну, он там, де ось той гай, можна побачити іншу фортецю, Райнешанце. Можливо, ви знаєте, що її збудував ваш дід.
Карл Людвіг не вважав за потрібне коментувати це, тому чекав, поки прибулий перейде до суті.
– Так ось, в цій крихітній фортеці є кілька старих, але справних семисотфунтових мортир з великим запасом боєприпасів. Якщо ви спробуєте штурмувати місто, ми почнемо бомбардування. Поки ви знайдете спосіб перетнути річку й захопите батарею, з міста мало чого залишиться. Якщо хтось із вас спробує домовитися з міською радою, ми про це дізнаємось і теж почнемо обстріл. Загалом, що б ви не робили, ми почнемо бомбардувати. Єдине, що може зупинити нас, це якщо я завтра вранці вигляну у вікно і не побачу тут жодного сраного шотландця, – він плюнув на землю.
– Але ж, – раптом обурився князь Ройсс, – хіба такими методами зараз користується імперська армія? Шантажувати? Чорт із ним, з містом, але ж ви, як люди, повинні стати до бою!
Гуйн щиро розсміявся на ці слова.
– А пан хто такий?
– Генріх третій фон Ройсс, на службі Його Імператорської Величності.
– А. то це ваша високість дозволила відібрати Ладенбург за один день. Тоді дозволь мені, княже, що я не буду слухати стратегічних порад офіцера, який навіть не міг захистити власну фортецю, — нахабно відповів той.