– Доброго ранку, пане Шенк! Чудовий день, чи не так? Незабаром завершиться посівна.
– І справді, гер радник. На полях кипить робота.
– Будемо сподіватися, що цього року врожай буде добрим.
І така собі пуста балачка тривала кілька хвилин. Обидва хотіли перейти до суті справи — Шенк з причини поспіху, купець із цікавості, але певних звичаїв не можна було перескочити. Особливо чутливі до цього були жителі саме цього міста, де протягом останнього року всі звичаї були без жодної пошани потоптані. Але нарешті можна було говорити прямо.
– Пане раднику, у мене є справа. Чи були ви нещодавно біля східної міської брами?
– Зізнаюсь, що рідко там буваю.
– Тож ви можете бути здивовані, що цієї брами насправді і не існує. Повстанці знищили її під час бунту. В результаті у стінах міста утворилася величезна діра.
– І що мені з цим робити? Навіть якби були кошти, каменю не вистачає на все місто, товар закуповували для відновлення будинків.
– Я це чудово знаю. Тому я надумав, щоб збудувати імпровізовані укріплення з дерева. Це краще, ніж нічого, а на східному кордоні неспокійно.
– Все це прекрасно, пане Шенк, але деревини теж немає. А якби й була, то грошей у міста на це немає.
– Тоді введіть податок на оборону. Я гарантую, що графиня Катаріна прихильно сприйме такий внесок у спільну безпеку. На виручені таким чином гроші можна також поповнити запаси цейхгаузу і міської артилерії, можливо, навіть вишколити гвардійців? Ситуація неспокійна, і вам же не хочеться, щоб місто знову пограбували, чи не так?
– Не дай Боже. – Вітгенштейн здригнувся від цієї думки. Шенк знав, що під час бунту він втратив багато грошей з причини вкрадених зі складів товарів. – Але я розраховував на те, що ви подбаєте про захист.
– Ми, звичайно, займаємося цим, але захищаємо все князівство. А місто — це окрема історія. У будь-якому випадку, подивіться на це так: якщо ви спорядите війська для захисту Вюрцбурга, то не будете повністю залежати від нас. Всупереч видимості, нас це абсолютно не хвилює. До речі, ви, часом, не торгуєте сталлю і свинцем? Розумієте, що я маю на увазі...
– Гаразд, то що пан буде з цього мати?– запитав він підозріло.
– Нічого, - збрехав Шенк. – Я просто намагаюся якось штовхати цей візок. А зламана східна брама — це еквівалент зламаної спиці в колесі, тож я намагаюся щось із цим зробити.
– Ну добре, припустимо, міська рада це розгляне. Але де взяти деревину?
Шенк удав, що думає.
– Це справді серйозна проблема. Я повинен про це подумати, – знову збрехав він. – Я повідомлю панові раднику, якщо щось придумаю.
– Тоді чекаю новин. Бувайте, пане Шенк.
– Бувайте і ви, пане раднику.
Юнак пішов, задоволений. Розмова пішла саме так, як він очікував. Припущення про те, що якесь публічне розпорядження може призвести до особистої та політичної вигоди, зазвичай, мало великий вплив на радників. І все відбулося навіть без хабаря.
Залізо треба було кувати, поки воно гаряче, тому Шенк направився на західну окраїну міста, до повороту ріки, де була пристань. Уздовж берега стояли численні склади та халупи, побудовані з паршивих дощок, щоб захистити цінні товари від дощу. Серед них безперервно метушилися сплавники, купці, батраки та рибалки, намагаючись якомога швидше владнати власні справи. Час від часу човен, барка чи вітрильне судно причалювали до кількох дерев’яних причалів, готові до завантаження чи розвантаження. Шенк знав, що річкова торгівля є надзвичайно важливою в цій частині Німеччини. Оскільки бар’єр блокував потік товарів, увесь регіон мав серйозні економічні проблеми — і він припускав, що справи є не кращими вгору та вниз по Майну, хоча не міг знати напевно. Тому на пристані був великий рух - навіть справжній морський когг з Гамбурга стояв на якорі посеред річки, скориставшися весняною повінню. Влітку, вгору за течією, судно так далеко не зайшло б.
Щойно юнак поринув у сморід риби, смоли та струганого дерева, він почав оглядатися в пошуках конкретної людини – і досить швидко її помітив. Це був зовсім молодий купець, років не більше тридцяти, чималої статури, втиснутий у свій прикрашений дублет, як бочка в надто тугі обручі. Він наглядав за розвантаженням бочок з вином і похитував подвійним підборіддям, віддаючи гнівні накази вантажникам, які були не дуже віддані своїй роботі. За два кроки позаду нього стояв грізний на вигляд сухорлявий рубака із шрамом від шибеничної петлі на шиї, озброєний тесаком, в легкому шкіряному панцирі на тілі. Темні, неспокійні очі насторожено визирали з-під густих брів на всі боки.