— На сьогодні з мене досить! — хряпнув дверима.
— От упертюх! — розвела руками Фадійчучка. — Як уб’є собі в голову… Ой! А що це тут…
— Це вона! — пролепетала кожна, дивлячись на двох інших.
— Ви все поби-и-или? — мати зблідла ще більше, як щойно її син.
— Не все: кришечка осьо… — підняла неторкану кришечку від цукорниці Вірка.
— Ми приберемо! — дівчата кинулись до черепків.
Софійчина мама взялась заспокоювати:
— Нічого страшного, посуд б’ється на…
Гур-гур-гур-гур-гур-р-р-р!… — пролунало в під’їзді.
Всі німо перезирнулись.
Сашко щось підірвав?
Від горя стрибнув зі сходового майданчика відразу на перший поверх?
Кинулись до дверей.
Двері піддались важко, але, відчинивши їх, усі завмерли від іншої несподіванки. Видно, сердитий Сашко зопалу ненароком зачепив притягнутого ним же мішка з картоплею — його лишили перед квартирою в коридорі, щоб тато, як прийде, виніс у підвал… Падаючи, мішок перекинув те відро моркви, яке поруч із ним, — і всі овочі сипонули униз по сходах…
Бачив те Сашко чи не бачив, але не зреагував: головні двері на першому поверсі уже розпачливо гупнули.
— Ваша картопля розсипалась… — прорипіли натомість двері баби Валіної квартири.
— І морква! — вималювався за бабиною спиною її новоспечений чоловік.
— Няв! — згідливо терся об хазяйські ноги чорний кіт Фантик.
Вельми тонко підмічено! Ще й ду-уже вчасно!
Чаювання розпочалося довгим і нудним визбируванням картоплі й моркви по сходах, вимочуванням калюж та змітанням цукру з підлоги.
До чаю (звареного заново, але вже у старих чашках) і пиріжків з ревенем таки дійшло, але смакували, вони, звісно, вже не так.
19. Весела компанія
Субота. Стільки всього переробити! Навідатися в інтернет, піти (хоч на це ще треба наважитись!) у музей до Хазяйчиного архіву, зрештою — просто сісти й подумати над останніми подіями й зрозуміти свої почуття.
І, звісно ж, було б дивно, якби Софійці ніхто не перебив її планів!
Вихідним настроєм і не пахло. По-перше, мама з татом знову помчали в Половинчик помагати бабусі й дідусеві на городі. А це значить, що малого Ростика лишають на Софійку. Няньку-сусідку бабу Валю й до цього не турбували у вихідні, а коли вийшла заміж, тим паче…
По-друге, тепер на Софійчиній шиї ще три дитини: спасибі Сашкові (ох же, й сердита на його вчорашні витівки! Псих ненормальний!), підкинув мороку!
По-третє, ранній телефон Сніжаниним ніжним голосочком ощасливив: у тітоньки позапланові пацієнти, а в Пустельника невідкладні справи, тому до обіду Софійці доведеться посидіти ще й із небожем Сергійком!
Поки Софійка терміново робила вдих-видих, аби хоч якось дати раду несподіваним проблемам, дівчата побились за те, хто першою братиме Ростика на руки, на плиті задимівся чайник (за метушнею забула налити води!), у двері подзвонила тітонька, яка, мов новорічного гостинця, лишила в коридорі немовлячу корзину з Сергійком і помчала геть.
— Бігом роздягни, він же вкутаний знадвору!.. — прокотилося луною з-за дверей.
Ні, це просто несте-е-е-ерпно!
Дівчата вхопились за малого шістьма руками і, поки Софійка драяла чайника, якось там поділили його між собою і помирились.
Коли ж вона зварила Ростикові кашку й повернулася кликати дівоту до чаю, то мало не випустила з рук пляшечки. У вітальні панувала повна ідилія: Віра трясла брязкальцем над маленьким Сергійком, Люба тримала на колінах Ростика, а сповнена власної гідності Надя сиділа посередині й поважно читала «Курочку Рябу».
А коли вона сама востаннє читала братикові казку? Така зайнята!..
— Дід бив, бив — не розбив! — Надя увійшла в роль. — Баба била, била — не розбила!..
Ростикові, мабуть, подобалось, бо зацікавлено стежив за нянькою.
— …А мишка бігла, хвостиком зачепила…
— Ишка! Більа! — схвильовано повторив братик. Хотів сказати, що мишка бігла!
— Мій ти розумню-у-у-умнику! — три поцілунки одночасно тицьнулися в його голівку та щічки.
Взагалі-то, братик — її, Софійчин!
— Хвостиком зачепила, яєчко впало, покоти-и-илось і… розбилось!
— Пальо! — захоплено повторив Ростик.
Це ж треба, як раптом забалакало!
Сестрички аж заливалися щасливим сміхом від хлопчикових успіхів.
— Дивіться, і мій Сергійко сміється! — вказала на меншого Віра.
Взагалі-то і Сергійко не зовсім їхній! Але гаразд уже, сьогодні Софійка добра!
— И-гіко!..
— Ой, у Ростика гикавка? — сполохалась Люба. — Це від голоду!
— Ні, — зметикувала Надька. — Игіко — це Сергійко.
— А ми Сергійка ще Кавунчиком називаємо! — додала Софійка.
— Кавунчиком?
— Це його прізвище — Кавун!
— Ха-ха-ха! А він геть і трошки схожий на кавунчика! Смачненький і кругленький!
Поки дівчата заглядали до малого, Софійка впевнено вихопила в Люби Ростика. Зараз наїмося каш…
Чи взяла якось незграбно, чи братик сам вивернувся, але якось звалився на диван, а звідти, перекотившись, гепнувся на підлогу…
Аж похолола: не так від тривоги за брата (падав останнім часом постійно), як від сорому за непрофесійність, іще й при свідках. Та й ревиська зараз буде — перетинки потріскають!
Зависла напружена тиша: як учора після падіння сервізу.
Але, поки Ростик дивився на публіку й підбирав тональність, у якій заревіти, всюдисуща Надька промовила:
— …А яєчко впало й покотилось!..
— Кокотився! — повторив малюк. Був трохи збентежений, що йому перебили плакання.
— Ростик упав і кокотився! — пожартувала Любка.
— Софійка бігла, кашкою зачепила, а Ростик упав і покотився! — добавила й Вірка.
Всі аж загойдались од чергової порції реготу.
— Ой, рятуйте, я зараз впаду! — хапалась за живіт Надька.
— І буде: «Надька впала й кокотилась!» — скоренько віддячилась Софійка.
— Аби не щось інше! — хихотіла дотепниця Вірка. — Бо Ростик у памперсі, а наша Надя…
Чергова хвиля реготу змусила засміятись уже й Софійку.
Хихотіння вляглося. Кожен займався своїм, як раптом…
— Стривайте, тут хтось… Хтось наче добирається знизу! — насторожилась Люба.
— Ану тихо!
Шкряб! Шкря-а-аб!.. Хрусь-хрусь-хрусь… Навіть кицька, яка досі куняла собі в кутку, подалі від людей, підвела свою чорно-білу мордочку, нашорошила вушка. А вона завжди першою відчуває всяку нечисть!
— Ай! — заверещали сестри.
— Ага, давайте ще малих мені поперелякуйте! — гарикнула Софія. — Прислухаймось краще, звідки чекати сюрпризів і хто то може бути!
Але під диваном уже залягла стерильна тиша.
— Може, здалося? — знизала плечима Надя.
Всім одночасно? Утім, щоб не сіяти паніки, Софійка погодилась:
— Може, й так! Гайда, Надю, дочитуй казку, а Ростив буде слухати і їсти!
— Надя — казку, Ростик — кашку! — ні, Вірка сьогодні — вершина гумору! Мабуть, у Сашка вдалась!
Усі, крім Чорнобілки, яка пряла вушками й дослухалась, розвеселилися знов.
— О, дайте мені Сергійка! Бо в мене руки порожні! — закоманвдувала Надька.
— Ой, а він… заснув! — кинулась до свого підопічного Вірка.
— Від радості, що йому нарешті дали спокій! — усміхнулась Софійка, зазирнувши в кошика й укривши дитину ковдрочкою.
Усі знов засміялись: але тихенько, щоб не розбудити малого.
Зрештою, така пристойна компанія — не дуже й погано!
20. Все ясно
— Спасибі, що доглянула Сергійка — у свій вихідний ще й у таких клопотах!