— Чого гримаєш?!
Андрій подивився на нього примруженими очима й спитав тихо:
— Чи ти часом не знаєш, чоловіче, що таке «вербовка»?
Наглядач спалахнув:
— Що за розговори! Ич ти!
— Та то я так… А тим часом скажи, чи оце ми тут довго будемо, може б, ми забрали вже й одежу сюди?
— Як це одежу? Сиди й не пащикуй! Скалозубиш, лишні зуби маєш?!
— Та вроді. А все ж таки, може б, ти вже одвів нас назад до нашої камери, бо пропаде хліб, як нас там нема.
В очах наглядача майнув страшний здогад. Він швидко закрив кормушку й подався. По хвилі вернувся й відчинив не кормушку, а двері. Був він блідий, з перекошеним від страху обличчям:
— Хто з сорок дев’ятої — виходьте… швидко…
Він не наказував, він просив, поглядаючи по коридору — чи немає начальства. Знав, що за таку помилку, якщо хтось донесе начальству, його чекає страшна кара. Сама думка про це «розколювала» цю нещасну людину.
Гості попрощалися й черідкою вийшли.
Впустивши їх у камеру, наглядач закрив двері, а тоді відкрив кормушку й залебедів у неї:
— Чи ви хліб одержали?.. А чай?.. Зараз буде хліб і чай… Е… той, чи маєте якісь заяви?..
— Диви, як з варвара вилупилася людина! — промовив Андрій, посміхнувшись до товаришів, а тоді підійшов до кормущки й заговорив з наглядачем вже, як з добрим приятелем, лагідно, лише посміхаючись про себе:
— Не бійся, браток. Буває. Ти тих хлопців пусти «на оправку», вони не винні.
— Так, так…
— Ну, а хліб і чай ми ще не одержували.
Хліб і чай було видано негайно.
Після хліба і чаю наглядач відчинив знову кормушку. Його щось мучило й він не мав спокою. Аж жалко було на нього дивитися. Він щось хотів сказати, але не міг, замість того спитав дивлячись винуватим поглядом:
— Може, ви курити не маєте?
— Не маємо.
Через кілька хвилин наглядач приніс і просунув у камеру пачку махорки. Приймаючи її, Андрій помітив, як у бідолахи тремтіли руки, й він лагідно спитав:
— Ну, а все ж таки, чи ти знаєш, що таке «вербовка»?
— Знаю… — прошепотів наглядач, і здавалося, що по щоках його перебігла хвиля морозу, на очах же виступили сльози.
— Ну, нічого, — пожалів його Андрій, — не бійся, ми добрі хлопці.
Таким чином Андрій ще раз переконався, яка страшна сила закладена в тій проклятій «вербовці», що від однієї думки про неї людина з хама стає янголом.
Наглядач старався чим міг догодити 49 – й камері — і чемною усмішкою, і зайвою пайкою хліба, й зайвим літром чаю, й довшою «оправкою». Словом, 49 камера користалася з деяких благ, обернувши отак наглядача в «християнську віру». Краснояружський уже почав розробляти план, як би їм обернути в «християнську віру» всіх наглядачів і всю адміністрацію, маючи наочний приклад користі від такоґо обернення. Але «обернений» наглядач одного дня щез з коридора… Скоро стало відомо, що він перевівся в інший коридор і є лютим цербером. Таким чином Андрій дістав ще одно, на цей раз зовсім інше й несподіване підтвердження, що «вербовка» не тільки здібна обертати хама в янгола, а й навпаки — обертати янгола, в хама. Та ж таки сама «вербовка». Бо ж симпатичний наглядач перевівся в інший коридор і там знову став цербером тільки тому, що боявся тут влипнути в халепу за зв’язок з арештантами, за чемне до них ставлення та давання махорки, й сісти разом з ними, — цебто «завербуватися».