Андрій говорив, а Сергєєв дивився все більше приголомшено, поширеними очима. Так, ніби Андрій розкрив його душу й вивернув напоказ те, що він так старанно ховав, ніби Андрій підгледів найінтимніший куточок його душі й показав усім… І от він стоїть в повній наготі, болісно й розгублено скрививши обличчя. Брови йому смикались, а по всьому обличчю виступили червоні хоробливі плями. Зловив Андрій його зловив на найінтимнішому, на найбільше затаєному, такому болючому й такому страшному.
Сергєєв уже не слухав, що там робиться вгорі, він слухав Андрія. Звідки Андрій про все те знає?! — так, здається, й кричав увесь його вигляд.
А Андрій говорив ще якийсь час в несамовитому пафосі. Помалу той пафос спав. Нарешті Андрій зітхнув і тихо закінчив:
— Ви молодий, але ви все втратили змолоду. І сон, і спокій відцураються вас… І от на нас поросте «чортополох», як обіцяв товариш Вишинський. Але ви тому чортополохові заздритимете… Так, ви йому заздритимете… Бо на тому чортополохові розцвіте безсмертний наш, всероз–торощуючий гнів..: І ви ж його й боятиметесь, бо на ньому розцвіте ваше вічне, незгладиме й незнищиме позорище…
Андрій скінчив. Сергєєв сидів і розгублено тормосив волосся. — «Чорт!» — мурмотів ледве чутно. — «Чорт» — «Диявол!» — Але в тім мурмотінні не було злоби, а було щось безпомічне, дитяче. Гупання й крики над стелею вщухли вже, і в кімнаті стояла тиша. Сергєєв ніяк не міг прийти до пам’яті. Так його оглушила Андрієва тирада. Нарешті скривив обличчя в посмішку і, вшнипившись очима в пачку цигарок, запитав зміненим голосом:
— Звідки ти… все це… знаєш?
Андрій нічого не сказав.
— На, закурюй, — простяг Сергєєв цигарки. — Чорт з ним, бери закурюй.
Андрій відмовився.
— Гм, даремно… Ну нічого…
Сергєєв закурив сам і довго мовчав, давлячись димом. Рука його, тримаючи папіросу, тремтіла.
— Ти диявол, ти це знаєш?
— Чув.
— Так от я тобі кажу… Диявол… Ну, чорт з ним… Гм… Чорт з ним! (павза). Так… Знаєш що?
— Що?
— Розкажи мені що–небудь… Ні–ні, не про діло. Під три чорти!.. З тебе, сатани, все одно нічого не видоїш! Розкажи що–небудь… Так собі, що–небудь… Ти, здається, був на ДВК?
Андрій підтвердив.
— І китайців бачив?
— Бачив.
— І японців?
— Бачив.
— І китаянок? І японок? І тварин бачив? І гори, і ріки, і мисливців, і все бачив?
Виявилось, що Андрій дійсно все бачив. Сергєєв вхопився за це: