Справа Шклярука була безнадійна — він „розколовся“ (надмірною для тонкої душі естета була проба) і тепер чекав трибуналу.
І багато ще було надзвичайних людей в цій камері. Ба, всі люди тут були по–своєму надзвичайні, й про кожного з них можна багато, дуже багато сказати. Кожен з 340 був чимсь оригінальний, і щоб їх усіх охарактеризувати, треба написати окрему велику книгу. Починаючи від токаря з ХТЗ та агронома з колгоспу й кінчаючи високим інженером та професором Марксо–ленінського Інституту — всі вони були варті окремої уваги. „Діла“ ж у них були найрізноманітніші і часом найфантастичніші, а часом надто вже безглузді й смішні. Тут були ті, що сиділи за велику „диверсію“ й „за галоші“ (насмілилися десь сказати, що в крамницях совєтських бракує галош), за те, що були колись за кордоном, і за те, що не були за кордоном, за те, що збудували не так завод, і за те, що той завод слідчому здумалось „зірвати“. За те, що в колгоспі чомусь здохла стара кобила, і за те, що чомусь помер після пиятики начальник політвідділу МТС. За свастику, намальовану на вчителевому черевикові, й за криво намальовані вуса „вождя“ на мистецькім панно; за те, що назвав життя „собачим“, і за те, що назвав цибулю „совєтським салом“. За те, що не був у червоній армії під час революції, й за те, що в ній був саме під час революції; за те, що не був у партії, й за те, що якраз був у партії. За те, зрештою, що нещасливим уродився й що такий випав жереб. В багатьох районах РВ НКВД дістали плани (все бо в цій країні плановане) — плани ліквідації „ворогів народу“ — їм доведено план „до району“, а вони вже довели його „до двору“, бо мусили вибирати: або виконати план „боротьбі з ворогами народу“, або не виконати того плану й сісти самим, як сідали всі за невиконання будь–якого плану. Виконуючи план, начальники на місцях хапали всіх, на кому спинялася їхня увага, й план таки виконували. А тепер же ще план треба перевиконати, та не як–небудь, а по–стахановськи — на двісті процентів. І попливли „вороги народу“ в тюрми рікою. Велике діло план і велике діло — „кампанія реконструкції людини“, а ще більше діло — кампанія „очистки тила“ від прямих і потенційних ворогів режиму. Хіба масштаб і глибина цієї кампанії арештів не є доказом масштабів невіри правлячої верхівки в лояльність і вірність своїх громадян?! А оскільки дія викликає протидію, то чим більше розгортається кампанія ліквідації „ворогів народу“, тим більше тих ворогів стає. Бо не може ж мати заарештованого й знищеного сина стати другом системи! Або брат за брата! І таким чином брила, котячись з гори Безглуздя, стає все більшою, ситуація стає все безнадійнішою, все йде до ідіотизму, до самозаперечення. А машина працює. А десь за мурами принишкли великі мільйони й чекають своєї черги, оті самі, що про них слідчий казав Андрієві — „у нас людей хватіт!“
Але складається вражіння, що їх таки не „хватіт“, якщо так ітиме.
Темп арештів обігнав темп ведення „діл“. Створився залом.
При всій напрузі „діла“ в’язнів все–таки тягнуться повільно. Бо не вистачає слідчих, хоч управління (Харківське, як і сила–силенна інших) працює безперебійно. Але все–таки справи посуваються дуже мляво. Особливо, коли люди уперті. І тому, наростаючи, лавина арештантів розпирає мури тюремні, загрожуючи їх розсадити.
Деякі „щасливі“ пройшли вже по кілька разів „конвейєр“, а деякі сидять по два роки й не бачили слідчого у вічі. Загубились. Був випадок, коли один поцікавився, коли вже нарешті його викличуть, і тюремна адміністрація не могла ніяк взнати, до кого ж він належить, до якого слідчого та по якій справі. Отак упіймали людину, вкинули б будку, як гицель пса, та й забули. І почали ту справу виясняти по всіх інстанціях, а в найнижчій інстанції — в райвідділі того району, звідки людину взято, — начальник змінився, і справа заплуталася безнадійно. Але звільняти людину ніхто й не думав. Де там! Коли ти вже сюди потрапив, то вийти звідси ти не мусиш! Таке правило цієї інституції. Що ж до „діла“, то — „Була б людина, а діло знайдеться!“ — це з скрижалі заповідей цієї установи. То нічого, що людина сидить два роки без виклику. Не біда. З концтабором чи з кулею вона все одно не розминеться.