— Пишуть!.. чорт би їх забрав от… Потім озирнувся по коридору, просунув голову аж всередину й пошепки запитав у Андрія:
— Ви грамотні?..
— Трохи, — сказав Андрій.
— Що це тут написано? — простяг він Андрієві папірець з чисто дитячою довірливістю.
Андрій подивився в папірець — там стояло його власне ім’я й прізвище. Тоді, нагнувшись до самого віконечка, щоб не зрадити хлопцевої довірливості, таємниче й суворо прошепотів:
— «Чумак Андрій» тут написано…
Хлопець вихопив папірця й діловито зачинив кормушку. По хвилі відчинив її, насупився не знати як грізно, блиснув очима гостро й прошепотів у камеру:
— На «Чи»!
— Чумак! — сказав Андрій серйозно й голосно. — Цебто я!
— Ви?! — хлоп’я зовсім розгубилося, аж забуло, що йому далі робити, нарешті пролепетало:
— Зберіться на допрос… Без вещей…
— Вже зібрався! — відгукнувся Андрій, підбадьорюючи свого стража.
Двері відчинилися, й Андрій опинився в коридорі «без вещей». Вглядівши ідеально голу свою жертву, хлопець розгубився:
— А одежа ж де Ваша? Га?
— Так що немає, брат.
— А як же ж тепер?
— Не знаю. Веди так.
Тут втрутився наглядач:
— Через почему такой голий?!
— Гм… Через глупоту…
— Ніззя!
— Ясно, що «ніззя», але з твого «ніззя» штани не вийдуть.
— От біда! — це хлоп’я–оперативник суворо й безпомічно в той же час. — Та де ж Ваші штани й усе?! Так же не можу я…
— В сорок дев’ятій камері, брат! Якщо не забрало начальство.
— Ага! Так паняй з ним до дижурки! — нарешті знайшовся наглядач, — бистро!
І от вони «бистро» помандрували. Розгублений страж навіть забув скомандувати — «РУКИ НАЗАД!», тим порушивши правило водження арештантів. І так «бистро» вони ходили довгенько, сюди та туди, раз по раз стаючи носом до стіни (власне, ставав лише Андрій, а страж давав сигнал), бо мимо гнали вчвал в’язнів з руками, закладеними за спину. Обкружляли вони півтюрми, доки нарешті добралися до Андрієвих штанів.
В камері всі наполохалися, коли в годину по півночі в відчинених дверях з’явився Андрій, немов Адам на брамі раю, вигонений з того раю архангелом. Всі були здивовані, бо такого ще, далебі, не траплялося в їхній практиці, щоб голісінького чоловіка водили десь цілісінький день. Але пояснювати було ніколи — в відчинених дверях стояв малесенький суворий оперативник і дуже сердитий наглядач, що квапив. І Андрій квапився. Але не для наглядача квапився, а для свого симпатичного стража, що має ось вести його зараз уперше до чистилища, або, вірніше, — до першої сфери Дантового пекла, як той Вергілій свого Алігієрі. Тільки ж це зовсім манюсінький Вергілій, та ще й геть–чисто змодернізований, — і такий же буде в нього й Алігієрі…
Черевики Андрієві в результаті трусу були пошкоджені — зовсім пооддирано устілки всередині, — але не було коли журитися тим. Андрій спершу одягнувсь, а потім взяв черевики в руки й, переступаючи через ноги, животи й голови своїх товаришів, обережно намацуючи ногами місце, де б можна стати й не придушити сплячих і не сплячих, вийшов у коридор. В коридорі взув черевики, й вони пішли.
Пішли в невідоме. В першу сферу загадкового, змодернізованого, індустріалізованого, науково устаткованого пекла, призначеного для незчисленних і найбільших грішників, іменованих «ворогами народу» з країни соціалізму.
Частина друга
I
Здається, в Миколи Куліша в «Народному Малахієві» робітників патетично названо «гегемонами». І хоч того епітета вжив напівбожевільний і анекдотичний «реформатор» роду людського Нармахнар, він же міщанин з села Вчорашнього — Малахій Стаканчик, якому заскочила клепка за клепку від «голубих мрій» та від чемного до нього ставлення швейцарів «пролетарського Олімпу», але та характеристика робітничого класу Андрієві заімпонувала. Гегемони!
Заімпонувала ця назва Андрієві не тому, що вона, так би мовити, витікала з тези про диктатуру пролетаріату, з теоретичних побудов офіційної пропаганди, а тому що вона відповідала настанові гордої Андрієвої душі й серця — бо він іменно за такий вважав свій клас. Гегемони. Ті, що зробили революцію й здобули владу, розламавши російську імперію на скалки. Господарі землі, й неба, і надр в його Батьківщині. Володарі академій, банків, університетів, мистецтва і зброї — на суходолі, на морі й в повітрі… Хай це тепер теоретично… Але вони здобули ж все це не теоретично! І вони є законними всього того володарями.