— Але чому ти мене не боїшся? Чому ти вирішив, що я невинний?
— Я нічого не вирішив.
Норріс гірко посміхнувся.
— Оце надійний друг.
— Чорт забирай, саме це і має робити друг! Казати правду. Що твоє майбутнє під загрозою, — Венделл повернувся і пішов до дверей. Там він зупинився і поглянув на Норріса. — Ти маєш більше впертості та гордощів, ніж будь-який синок багатіїв, якого я колись зустрічав. Але через них ти весь світ бачиш негативним. Мені не потрібен такий друг, як ти. Я навіть не хочу мати такого друга, — він різко відчинив двері.
— Венделле!
— Тобі варто поговорити з доктором Краучем. І подякувати за те, що захищав тебе. Бо він зрештою заслуговує на це.
— Венделле, пробач мені, — сказав Норріс і зітхнув. — Я не звик помічати в людях хороше.
— Але помічаєш погане?
— Я зрідка розчаровуюсь.
— Тоді варто змінити коло знайомств.
Норріс усміхнувся на це. Він сів на ліжко і потер обличчя.
— Гадаю, твоя правда.
Венделл зачинив двері і підійшов до нього.
— Що ти збираєшся робити?
— З чутками? А що я можу зробити? Що наполегливіше я доводитиму свою непричетність, то більш винуватий вигляд матиму.
— Але ти мусиш щось робити. Це твоє майбутнє.
Воно висіло на волосинці. Кілька сумнівів, кілька тихих слів, і опікуни лікарні можуть назавжди заборонити йому вхід до палат.
«Як легко псується репутація» — подумав Норріс.
Підозра може причепитися до нього, як пляма крові до пальта, змарнувавши всі надії, перспективи та можливості, доки єдина стежка не приведе його назад до батькової ферми. До будинку холодної та безрадісної людини.
— Доки вбивцю не зловлять, — казав Венделл, — усі погляди будуть прикуті до тебе.
Норріс опустив очі на плями на пальто, із замерзаючою у жилах кров’ю пригадавши істоту, що стояла над ним на березі та дивилась на нього. Я не вигадав її.
Роза Конноллі також її бачила.
15
«Ще тиждень таких сильних холодів, — подумав Косоокий Джек, — і ґрунт буде надто промерзлим, щоб копати. Скоро вони почнуть складати трупи у склеп на поверхні, очікуючи на весінню відлигу. Там будуть важкі замки, які потрібно буде відмикати, охоронці, яким треба буде давати хабар, ціла купа нових складнощів, які приносить зміна погоди».
Для Джека квітіння яблунь чи падіння листя означало не просто зміну сезонів. Ні, це була зміна якостей ґрунту. У квітні треба було боротися з багнюкою, такою густою та жадібною, що вона могла засмоктати черевики, стягнувши їх просто з твоїх ніг. У серпні земля була суха, і можна було легко перетворити брилу на теплий пил, просто стиснувши її у кулаці. Слушний час, щоб копати, не враховуючи той факт, що, кинувши кожну лопату, треба відмахуватися від розлюченої хмари комарів. У січні лопата бринітиме, наче дзвін, коли ударити нею по крижаному ґрунту, а сила удару передаватиметься руків’ям лопати і перетвориться на біль у руках. Навіть якщо підтримувати вогнище на могилі, знадобиться кілька днів, щоб розтопити мерзлоту. Лічені трупи було поховано у січні.
Але наприкінці осені жнива ще залишались рясними.
Тож він керував своїм возом у сутінках, що згущувалися, дерев’яні колеса хрустіли тонкою крижаною скоринкою, якою вкрився бруд. О цій годині він нікого не зустрів на порожній дорозі. На іншому боці кукурудзяного поля, уздовж якого були розкидані коричневі поламані стебла, Джек побачив мерехтіння свічки у вікні ферми, але руху ніякого не було, як і звуків, окрім стукоту кінських копит і тріску криги під колесами фургона. Він був значно далі, ніж йому б того хотілося, особливо такого непривітного вечора, але вибору Джек не мав. Наглядачі за могилами пильнували тепер на старому цвинтарі Тренері та на кладовищі Коппс Тіл, що на північній околиці. Навіть покинуте кладовище у Роксбурі Кросінґу тепер доглядалося. Так складалося, що з кожним місяцем йому доводилося їздити все далі й далі від Бостона. А були ж часи, коли йому не доводилося їхати далі Центрального цвинтаря міської громади. Там, безмісячними ночами, йому з командою жвавих копачів було з чого обирати: жебраки, католики та старі солдати помирали як мухи. Байдуже, багатий чи бідний. Труп є труп, і платять за них однаково. Анатомам було однаково, кого різати — добре відгодованих чи померлих від туберкульозу.
Але студенти-медики занапастили це джерело, як і решту тутешніх кладовищ, своїм неакуратним риттям і недбалими спробами приховати свою діяльність. Вони з’являлися на кладовищах напідпитку з напускною хоробрістю і залишали по собі пошкоджені могили та розтоптану землю. Сліди осквернення були такими кричущими, що навіть жебраки невдовзі почали доглядати за своїми померлими. Ті кляті студенти все зіпсували і для професіоналів. З тих пір у нього все пішло шкереберть.