— Не маю гадки чому, місіс Лекевей, — скромно відповів Норріс.
— Він сказав, що ви — найбільш вправний прозектор у його групі. Також він казав, що ваша робота виділяється акуратністю і жоден інший студент не спроможний препарувати лицьовий нерв з такою точністю.
Ця тема не зовсім відповідала світській бесіді, й Норріс поглянув на доктора Гренвілла у пошуках підказки.
Але той лише усміхнувся.
— Покійний чоловік Елайзи був лікарем. Наш батько був лікарем. А тепер вона має велике нещастя мати справу зі мною. Тож вона вже призвичаїлася до не зовсім пересічних тем за вечірнім столом.
— Я вважаю їх доволі цікавими, — сказала його сестра. — Коли ми зростали, батько інколи запрошував нас до прозекторської. Якби я була чоловіком, то також обрала б вивчення медицини.
— Ти б досягла блискучих успіхів, люба, — сказав Гренвілл і погладив руку Елайзи.
— Як і безліч інших жінок, якби вони мали таку можливість.
Доктор Гренвілл покірно зітхнув.
— Тема, якої ти, без сумніву, торкнешся ще не раз цього вечора.
— Чи не вважаєте ви це трагічною втратою, містере Маршалл? Нехтування талантами та можливостями половини людської раси?
— Будь ласка, Елайзо, дозволь нещасному хлопцеві принаймні випити келих хересу, перш ніж ти заглибишся у свій улюблений предмет.
Але Норріс сказав:
— Я не проти обговорення цього питання, докторе Гренвілл, — він подивився в очі Елайзи і зустрів погляд інтелектуала. — Я зростав на фермі, місіс Лекевей, тож мій досвід пов’язаний з домашньою худобою. Сподіваюсь, ви не вважаєте таке порівняння образливим. Але я ніколи не помічав, щоб жеребець був розумнішим, ніж кобила, або баран був розумнішим за вівцю. А якщо добробут потомства під загрозою, то саме самка першою стає на його захист. І не зважає на небезпеку.
Доктор Гренвілл засміявся.
— Наче сказано адвокатом з Філадельфії.
Елайза схвально кивнула.
— Я запам’ятаю цю відповідь. І навіть запозичу її, щоб використати у майбутніх дебатах на цю тему. Де ця ферма, на якій ви зростали, містере Маршалл?
— У Бельмонті, мем.
— Ваша матір має пишатися, що виростила сина, думки якого йдуть далеко попереду свого часу. Я б точно пишалася.
Згадка про його матір стала болючим ударом по старій рані, але Норріс спромігся зберегти усмішку і відповів:
— Упевнений, що так і є.
— Елайза, ти пам’ятаєш Софію, чи не так? — спитав Гренвілл. — Найкращу подругу Ебігейл?
— Авжеж. Вона часто відвідувала нас у Вестоні.
— Містер Маршалл — її син.
Елайза відхилилась і подивилась на Норріса з раптовою напруженістю і, здалося, щось упізнала в його обличчі.
— Ви — хлопчик Софії.
— Так, мем.
— Чому ваша матір не відвідувала нас стільки років, навіть ще до смерті Ебігейл? Сподіваюсь, у неї все добре?
— У неї все дуже добре, місіс Лекевей, — сказав він, але й сам почув невпевненість у своєму голосі.
Гренвілл плеснув його по спині.
— Ідіть розважайтесь. Більшість ваших одногрупників уже тут і не зволікає із шампанським.
Норріс увійшов до танцювальної зали і зупинився, засліплений побаченим. Юні леді ковзали у легких, наче метелики, сукнях. Масивна люстра яскраво освічувала приміщення, де повсюди блищав кришталь. Навпроти стіни стояв довгий стіл, на якому були щедро розставлені різноманітні страви. Так багато устриць, так багато пирогів! Він ніколи ще не був у такій великій кімнаті, з інкрустованою підлогою та різьбленими колонами. Стоячи тут, у поношеному фраку та розбитих чоботах, Норріс почувався так, наче потрапив у чиюсь фантазію, певно, що не у власну, бо він і уявити собі не міг таких прийомів, як цей.
— Нарешті ти прийшов! Я вже почав непокоїтися, чи з’явишся ти взагалі, — Венделл тримав два келихи шампанського. Один він простягнув Норрісові. — Чи все так жахливо, як ти боявся? Тебе зневажали, ображали чи ще якось кривдили?
— Після всього, що трапилося, я не знав, як мене приймуть.
— Останній випуск «Відомостей» повністю тебе виправдав. Ти його читав? Доктора Беррі бачили у Провіденсі.
Справді, якщо вірити пліткам, які ширились містом, то втікач Натаніель Беррі переховувався у десятках місць одночасно, від Філадельфії до Саванни.
— Я все ще не можу повірити, що це був він, — сказав Норріс. — Він не справляв враження здатного на таке.
— Хіба це рідкість? Убивці нечасто мають роги та ікла. Здебільшого вони такі, як усі інші.
— Він видавався просто гарним лікарем.
— Та проститутка стверджує протилежне. У «Відомостях» пишуть, дівчина сказала, що була травмована, вони збирають пожертви на її користь. Навіть я згодний зі сміховинним містером Преттом щодо цього. Певна річ, Жнець — доктор Беррі. Але, якщо це не доктор Беррі, боюся, лишається лише один варіант підозрюваного, — Венделл подивився на нього крізь свій келих шампанського, — це ти.