Господар вважав, що вона занадто квола і з неї не буде великої роботи. Але ж треба десь небозі притулитися. І її прийняли.
В ній було щось таке, що всі ставились до неї ласкаво.
І попала вона в добре місце. Господарі були люди поважні, тихомирні. Господиня її полюбила, а надто, як довідалась, що та вміє ткати каніфас. Вона позичила в пробста верстата, і нова служниця ціле літо ткала.
Нікому не спадало на думку, що їй треба берегтися. Вона весь час працювала, як проста селянка. Сама вона любила роботу й не почувалася нещасною. Життя серед селян подобалося їй, хоч у них і не було тих вигод, до яких вона звикла. Зате все тут миналося тихо й просто. Всі думки кружляли навколо роботи, і дні опливали такі однакові, що губився їм лік, і як надходила неділя, не раз здавалося, що то ще тільки середина тижня.
Якось наприкінці серпня треба було швидко зібрати з поля овес, і їй довелося разом з іншими йти в’язати. Вона надсадилась, і дитина народилася дочасно. Вона чекала її з жовтні.
Господиня стояла в світлиці й гріла немовля біля груби, бо воно, бідолашне, мерзло і в серпневу спеку. Мати лежала в комірчині поряд і дослухалася, що говорили про її дитину. Вона навіть уявляла собі, як наймити й служниці підходять глянути на неї.
— Бідне дитинча, — казали всі, тоді неодмінно додавали — Не має, сердешне, батька.
Вони вболівали не тому, що дитина плаче. Всі діти плачуть. І, врешті, воно досить міцненьке, як на немовля. Якби тільки мало батька, то все було б гаразд.
Мати лежала, слухала ті балачки й міркувала. Раптом ця обставина здалася їй нечувано важливою. Як воно, бідолашне, дасть собі раду в. житті?
Вона вже раніше розважила, як житиме далі. На рік залишиться в господарів, а потім найме собі десь кімнату й зароблятиме тканням. Вона сподівалася, що їй стане прогодувати й одягти дитину. Нехай її чоловік і далі вважає, що на не гідна його. Може, для дитини й краще буде, як вона сама її виховає, ніж такий дурний, зарозумілий батько.
Одначе тепер, як дитина народилася, їй усе видалося інакшим. Тепер вона вважала, що вчинила егоїстично.
— Дитина мусить мати батька, — заявила вона сама собі.
Якби немовля не було таке кволе, якби воно їло й спало, як інші діти, якби голова йому не хилилася весь час на одне плече, якби воно не було завжди на волосок від смерті, коли його нападають корчі, то це питання не набрало б такої величезної ваги.
Не легко зважитись, а треба, і то негайно. Дитині вже три дні, а селяни у Вермланді довше не зволікають з хрестинами.
Яким прізвищем записати дитину й що сказати священикові про себе? Було б несправедливо записати його безбатченком. А що, як син виросте кволим і хворобливим, то яке вона має право позбавляти його значного походження й багатства?
Мати знала, що звичайно народження дитини викликав радість і метушню. Тепер їй здавалося, що її дитину чекав важке життя, коли всі вболівають над нею. Вона хотіла бачити її в шовках і мереживах, як личить графському синові. Хотіла, щоб їй раділи й пишалися нею.
Мати почала тепер думати, що повелася несправедливо і з його батьком. Чи має вона право лишати сина собі? Мабуть, що ні. Чи може вона сама тільки втішатися цією маленькою істотою, що їй не годна скласти ціну ніяка людська сила? Ні, це було б таки несправедливо.
Але їй так не хотілося вертатись до чоловіка. Вона боялася, що то буде її смерть. Одначе дитина була ще в більшій небезпеці: вона кожної хвилини могла вмерти нехрещена.
Той тяжкий гріх, що погнав графиню з дому, вже не висів над душею. Тепер у серці її жила тільки одна любов — до своєї дитини. І вона не боялася ніякої муки, ніякого приниження, аби тільки запевнити синові належне місце в житті.
Вона закликала господарів і розповіла їм усе про себе. Тоді господар поїхав у Борг повідомити графа Дону, що його дружина жива й народила дитину.
Господар повернувся пізно ввечері. Графа він не застав, бо той уже виїхав, але він навідався до священика в Свартше і поговорив з ним!
Так графиня довідалась, що її шлюб оголошено недійсним і що вона більше не має чоловіка.
Священик написав їй ласкавого листа й запропонував притулок у своєму домі.
Передали їй також батькового листа до графа Дони, що, мабуть, прийшов до Борга через кілька днів після її втечі. Саме цей лист, де старий просив якнайшвидше узаконити шлюб, навів графа на думку, як найлегше позбутися дружини.
Легко собі уявити, що графиня більше обурювалась, аніж журилася, слухаючи розповідь господаря.