— Постав на найріднішу кров свого серця, куме Мельхіоре, на свою дочку.
— На неї ви можете сміливо ставити, пане Сінклере, — засміявся Єста. — Цю ставку я ніколи не виграю.
Могутній Мельхіор і собі засміявся. Він, правда, не любив, щоб ім’я Мар’яни згадували при столі з картами, але Сзнтрамова ідея була така шалена, що він не розсердився. А чого ж, він залюбки зіграє з Єстою на Мар’яну.
— Гаразд, — мовив він, — якщо ти доможешся її згоди, то я, програвши, дам своє батьківське благословення на ваш шлюб.
Єста поставив усі свої гроші, і гра почалася. Він знову виграв, і Мельхіор Сінклер підвівся з-за столу. Він побачив, що нема чого й грати далі, коли йому так не щастить.
Тим часом минула північ. Щоки вродливих жінок почали бліднути, кучері розкручувалися, а мережива м’ялись. Літні дами підвелися з канап і заявили, що бал уже триває дванадцять годин і пора їхати додому.
І веселий бенкет був би скінчився, якби Лільєкруна не взяв до рук своєї скрипки й не заграв останньої польки. Перед ганком стояли запряжені сани, старші дами одягали хутра й каптури, а чоловіки загортались у шарфи й застібали хутряні унти.
Одначе молодь годі було витягти з зали. Танцювали вже повдягані: полька вчотирьох, полька навпереміни, полька кружком. Тільки-но котрий кавалер садовив даму, відразу підбігав інший і знову поривав її в танок.
Навіть меланхолійного Єсту захопив той вир. У танці він забуде свою тугу і приниження, нехай у жилах знову заграє кров, він буде веселитись, як і всі інші. І він танцював так, що стіни кружляли йому в очах і паморочилось у голові.
І кого ж він вибрав до пари? Вона була гнучка й легенька, Єста відчував, як між ними перебігають вогненні струмені. О Мар’яно!
Тим часом на подвір’ї Сінтрам сидів уже в санях, а коло нього стояв Мельхіор Сінклер.
Багатієві уривався терпець чекати на дочку. Він тупав по снігу ногами у великих унтах і бив об поли руками, бо надворі був лютий мороз.
— Мабуть, погано, що ти програв Мар’яну Єсті, Сінклере, — мовив Сінтрам.
— Чому?
Сінтрам узяв віжки в руки, підняв батога й аж тоді відповів:
— Того цілування не було в програмі живої картини.
Багатій замахнувся кулаком на Сінтрама, але того вже не було. Він щодуху погнав коней, шмагаючи їх батогом, бо знав, що Мельхіор Сінклер має важку руку й коротке терпіння.
Сінклер вернувся до танцювальної зали пошукати дочки й побачив, що вона танцює з Єстою.
Остання полька була дика й шалена. Декотрі пари були бліді, інші червоні, як жар, у залі стовпом здіймалася курява, у свічниках блимали догорілі свічки, а серед того примарного оточення танцювали вони, Єста й Мар’яна, величні, невтомні, невимовно прекрасні, щасливі, що можуть віддатися чудовому ритмові.
Мельхіор Сінклер хвилину дивився на них, тоді повернувся й вийшов, лишивши Мар’яну танцювати далі. Він хряснув дверима, важкою ступою спустився вниз, сів у сани, де вже чекала його дружина, і поїхав додому.
Коли Мар’яна скінчила танок і кинулась шукати батьків, вони вже поїхали. Дівчина не дала взнаки, що це її здивувало. Вона тихенько вбралася і вийшла надвір. Дами в гардеробі були певні, що вона поїхала власними санками.
А Мар’яна швиденько подалася додому пішки в тоненьких шовкових черевичках. Вона нікому не пожалілася й словом. В темряві ніхто її не впізнавав. Вона йшла узбіччям дороги, сани весь час заганяли її в глибокі замети. Ніхто б не подумав, що та пізня мандрівниця — прекрасна Мар’яна.
Коли сани всі переїхали, вона вийшла на середину дороги й пустилася бігти. І бігла, аж доки стало духу, тоді трохи сповільнила ходу, потім побігла знову. Її гнав несамовитий, гнітючий страх.
З Екебю до Б’єрне не більше як чверть милі. Невдовзі Мар’яна була вже дома, але їй здалося, ніби вона заблукала. Всі двері були замкнені, ніде не світилося. Вона здивувалася: може, батьки ще не приїхали?
Вона підійшла до сінешніх дверей і добре постукала. Тоді схопила за клямку й загуркала, аж луна пішла по цілому будинку. Але ніхто не вийшов відчиняти, а як Мар’яна пустилася клямки, на ній лишилася шкіра з пальців, що примерзла до заліза.
Могутній господар Б’єрне Мельхіор Сінклер поспішився додому замкнути двері перед єдиною своєю дитиною. Він був п’яний і аж кипів з люті. Старий зненавидів свою дочку за те, що їй сподобався Єста Берлінг. Він замкнув челядь у кухні, а дружину в спальні і пригрозив, що вб’є того, хто спробує впустити Мар’яну. Всі добре знали, що він дотримає слова.
Мельхіор Сінклер ще ніколи не був такий розгніваний, бо й більшої гризоти ще зроду не мав. Якби дочка навернулася йому на очі, він, певне, вбив би її.