Та хоч яка вона мила, рожевощока й моторна, а очі в неї заплакані. Це ще більше прихиляє до неї майора.
Поки чоловіки їдять і п’ють, дівчина то виходить з хати, то знову заходить. Нарешті підступає до столу, кланяється й питає:
— Як ви накажете, братику, прив’язати корів у клуні?
— Прив’яжи Тузінь праворуч, а Десяток ліворуч, щоб не билися, — велить миршавий Фабер.
— Отуди к бісу! — знову дивується майор. — То ви маєте стільки корів?
Виявляється, що органіст має лише дві корови, тільки назвав одну Тузінем, а другу Десятком, щоб здавалося багато, коли про них заходить мова.
Довідався також майор, що Фабер перебудовує стайню і вдень корови ходять по двору, а ввечері їх загонять до клуні.
Ясна панночка Фабер і далі крутиться по хаті, тоді знову підступає до брата, кланяється й каже, що майстер питає, яка заввишки має бути стайня.
— Зміряй корів! — каже органіст. — Зміряй корів!
Майорові дуже подобається його відповідь.
При нагоді майор питає органіста, чому в його сестри червоні очі, і довідується, що дівчина плаче, бо він не дозволяє їй одружитися з убогим паламарем, котрий має повно боргів.
Майора огортає дедалі глибша задума. Він навіть не помічає, що спорожняє кухоль за кухлем і з’їдає ковбасу за ковбасою. Миршавого Фабера жахає така ненатля, а майор що більше їсть та п’є, то ясніша в нього стає голова і рішучіше серце. І дедалі дужче йому хочеться зробити щось для ясної панни Фабер.
Майор думає, а тим часом кидає оком на великого ключа з позагинаними зубцями, що висить біля самих дверей. І як нарешті миршавий Фабер, що сидить з майором при глекові пива, кладе голову на стіл і засинав, він хапає ключа, бере шапку й поспішає надвір.
За хвилину майор Фукс уже лізе сходами на церковну вежу, присвічує собі роговим ліхтариком і врешті опиняється на дзвіниці. Над ним пороззявляли свої велетенські пащі дзвони. Майор найперше здряпує з дзвона терпугом трохи металу і вже хоче діставати з мисливської торби форму на кулі й жаровню, коли раптом згадує, що не має найважливішого: не взяв із собою ані крихти срібла! Щоб куля мала силу, її неодмінно треба вилити на вежі. Якраз слушна година: і четвер, і молодик на небі, і ніхто не знає, що він тут. Коли ж на тобі, інша халепа!
Майор сипонув у нічну тишу такими гарячими прокльонами, що аж дзвони загули.
І враз він почув глухий тупіт унизу в церкві і ніби якийсь шурхіт на сходах. Справді, хтось важкою ступою також брався на вежу!
Майор Фукс, що стояв і лаявся, аж дзвони відлунювали, трохи задумався. Кого це дідько несе йому на допомогу? Хода чимраз ближчала. Комусь, видно, теж чогось треба було на вежі.
Майор причаївся за кроквами й бантинами і погасив ліхтарика. Не те щоб він злякався, але ж увесь задум піде нанівець, якщо його хтось побачить. Тільки-но встиг він сховатись, як прибульцева голова з’явилась над підлогою.
Майор відразу впізнав у ньому скупого священика з Бру— бю. Той майже схибнувся з жадібності й ховає свої скарби по всіх усюдах. Тепер він теж приніс пачку кредиток сховати в дзвіниці й не здогадувався, що його хтось бачить. Він підняв одну мостину на підлозі, засунув під неї гроші й знову зліз назад.
Майор відразу підняв ту саму мостину. Скільки там лежало грошей! Пачка кредиток при пачці, а поміж ними руді шкіряні торбинки зі срібними монетами. Майор узяв стільки срібла, скільки треба на кулю, а решту все залишив у сховку.
А як небавом він зліз додолу, то мав уже в рушниці срібну кулю. Дорогою майор міркував собі, чи ця ніч принесе йому ще яке щастя. Бо ж відомо, що вночі проти п’ятниці завше трапляється неймовірне. Майор найперше звернув до органістової хати. Чи, бува, той клятенний ведмідь не знає, що Фаберові корови ночують у благенькій клуні, все одно, що просто неба?
І справді, щось велике, чорне наближається з поля до клуні, мабуть, ведмідь.
Майор прикладає рушницю до підборіддя і вже наміряється стрельнути, але передумує. З темряви на нього ніби дивляться заплакані очі панни Фабер. Добре було б трохи допомогти їй і паламареві, хоч як важко змиритися з думкою, що не він уб’є великого ведмедя з Гурліти. Опісля майор казав, що йому ні від чого в житті не було так важко відмовитись, але ж панна Фабер така мила дівчина, що він ладен усе для неї зробити.