Поки що її душа лежить сповита й дрімає, але настане час і вона покаже себе. Єста неймовірно втішився, що відкрив у ній ту чисту, лагідну, невинну душу. Він мало не засміявся, бачивши графинине обурення: щоки палають, брови насуплені. «Ти й сама не знаєш, яка ти ласкава та добра», — думав собі він.
Вона живе в світі почуттів і ніколи не зможе як слід оцінити багатство своєї душі, міркував Єста. Але він від цієї хвилини слугуватиме графині, як слугують усьому прекрасному й неземному. І нема чого жалкувати, що він учинив над графинею насильство. Коли б вона так не злякалася, коли б не відштовхнула його так обурено, коли б він не відчув, як усе її єство збунтувалося проти його брутальності, то ніколи б не довідався, яку вона має чутливу та шляхетну душу.
Досі Єста був про графиню іншої думки: вона ж бо знала тільки розваги й танці. Та ще й вийшла заміж за недоумкуватого графа, Генріка.
Але тепер він слугуватиме їй до самої смерті, стане її псом і рабом, як любить казати капітан Крістіан.
Єста Берлінг стояв коло дверей, побожно склавши руки, ніби молився. Відтоді, як його вперше торкнувся був вогненний язик натхнення, він ще ніколи не відчував у душі такого священного тремтіння. Його навіть не погасив приїзд графа з товариством, що сипало прокльонами й обурювалося вчинком кавалерів.
Він полишив Беренкройцові відбивати перший наступ. Той, загартований не однією пригодою, спокійнісінько стояв собі біля коминка, спершись ногою на гратки, ліктем на коліно, а підборіддям — на руку, й дивився на своїх супротивників.
— Що все це має означати? — ревнув до нього низенький граф.
— А те, — відповів Беренкройц, — що відколи на світі існують жінки, існують також і дурні, що танцюють під їхню дудку.
Молодий граф почервонів і знову крикнув:
— Я питаю, що це означає?
— Я також питаю, що це означає? — глузливо мовив Беренкройц. — Питаю, чому графиня Дона не схотіла танцювати з Єстою Берлінгом?
Граф запитливо обернувся до дружини.
— Я не могла, Генріку! — вигукнула графиня. — Не могла танцювати ані з ним, ані з кимось іншим з-поміж кавалерів. Мені з думки не сходила майориха, яку вони лишили мучитись у в’язниці.
Маленький граф іще дужче випростав своє негнучке тіло і ще вище підніс свою успадковану голову.
— Ми, кавалери, нікому не дозволимо ображати себе, — мовив Беренкройц. — Той, хто не хоче танцювати з нами, мусить прокататися в наших санях. Ми не зробили графині ніякої шкоди, отже, справі кінець.
— Ні, не кінець! — обурився граф. — За вчинки своєї дружини відповідаю я. І питаю вас, чому Єста Берлінг не звернувся до мене з порахунками, коли моя дружина його образила?
Беренкройц усміхнувся.
— Я питаю вас! — знову сказав граф.
— Адже не просять у лисиці дозволу здерти з неї шкуру, — сказав Беренкройц.
Граф приклав руку до вузеньких грудей.
— Кажуть, що я людина справедлива! — вигукнув він. — Я суддя слугам своїм, то чому б не був суддею своїй дружині? Кавалери не мають права її судити. Тієї кари, що вони їй завдали, я не визнаю. Її все одно, що це було, розумієте, панове? Все одно що не було! — крикнув граф найтоншим фальцетом.
Беренкройц скинув метким оком по залі. Не тільки Сінтрам, Даніель Бендікс і Дальберг, але й усі, хто був там, нишком усміхалися, слухаючи, як він виставляв на глум графа Генріка.
Молода графиня не відразу збагнула, в чім річ. Що він не визнає? Її страху, міцних Єстиних обіймів, шаленого співу й шалених слів, палких поцілунків? Це їх, він каже, все одно що не було? Невже цієї ночі геть усе скорилося сірій богині смерку?
— Але ж, Генріку… — почала вона.
— Цить! — гримнув на неї граф і випростався, щоб виголосити їй кару. — Горе тобі, жінко, що хочеш судити чоловіка! Горе тобі, коли ти, моя дружина, зважилась образити того, кому я залюбки тисну руку! Яке тобі діло, що кавалери довели майориху до в’язниці? Хіба вони не мали на те права? Де тобі збагнути, який гнів охоплює чоловіка, коли він дізнається про жіночу зраду! Може, ти й собі хочеш піти тією слизькою стежкою, що захищаєш майориху?
— Але ж, Генріку…
Графиня безпорадно, мов дитина, простягала руки, ніби відвертала від себе лихі слова. Мабуть, досі з нею ще ніхто так суворо не розмовляв. Вона була така беззахисна серед цих жорстоких чоловіків, а тепер від неї відвернувся і її єдиний оборонець! Ніколи більше її серце не матиме снаги рятувати світ.