Дівчина глянула на свої туфлі, вимазані в болоті, й передумала заходити взутою. Взуття залишила біля входу.
В одній із шаф справді знайшла цілу купку рушників, узяла верхній і рушила до невеличких дверей, що вели у ванну.
Все, що душа забажає, — хочеш душ, хочеш ванну, і то з піною чи без.
Через півгодини відмокання в гарячій воді Тереза нарешті виявила бажання вийти з ванни. Сподівалася, її покличуть, повідомлять про принесений одяг, але нічого такого не сталося.
Одяг вже чекав її — махровий чоловічий халат та волохаті теплі тапки. її не тривожили, не підганяли, не задавали зайвих запитань, і раптом стало так добре! Майже як удома, а може, й ще краще.
Для вологого, свіжо вимитого волосся вона взяла новий рушник, а халат обкутав тіло так, що стало аж надто тепло. Але де ж господар? Може, йому теж потрібна ванна чи, може, тут є подібні кімнати?
Бориса вона знайшла на тому ж поверсі, в кімнаті з великим прорізом в стіні замість дверей. На стінах висіли картини та стародавня зброя, посередині стояли три великих м'яких не то крісла, не то дивани з м'якесенькими оксамитовими обшивками світло-коричневого кольору. Але що найбільше вразило Терезу, то це камін — невеликий, справжній, і в ньому вирувало полум'я, лизало язиками викладені цеглою стінки і зникало десь вгорі. Біля самого каміна навпочіпки сидів Борис і підкладав у вогонь полінця, що лежали поблизу.
— Я думав, ти будеш швидше, — сказав він, не відриваючи погляду від вогню. — Вино мало не вистигло.
— Вино?
— Так, я розігрів вино — це досить хороший лікувальний засіб як для профілактики. Довелося його обкласти рушником. Гадаю, воно ще гаряче.
— Сподіваюся, — промимрила Тереза, вражена такою гостинністю.
Поки Тереза зручніше влаштовувалася у величезному кріслі, Борис налив їй глиняну чашу гарячого вина і подав у руки. Взявши таку саму чашу «ліків» собі, він не примостився в іншому кріслі, а присів просто на підлогу біля Терези.
— Люблю цей камін, — посміхнувся ніби сам до себе.
— Так, — відповіла Тереза. — Тут затишно.
Вона не знала, що іще можна сказати. Виходило надто просто. Кілька днів тому вона зустріла цього чоловіка в горах, злякалася, прийняла за маніяка. Сьогодні вони познайомилися, і ось вона в нього в гостях, ніжиться від тепла каміна, не у своєму одязі…
— Моя дружина дуже хотіла, щоб у нас був будинок з каміном, — раптово мовив Борис.
— Дружина? — розгубилася дівчина. — А де вона тепер?
— Вона померла. Давно.
Кажуть, по очах видно, що відбувається в людській душі. І хоч Борис дивився у вогнище, ховаючи погляд між його жадібними язиками, а все ж таки Тереза розгледіла там смуток і біль. Мало хто з чоловіків здатний на такі переживання. Батько теж говорив, що кохав маму, але при цьому від нього і його слів віяло холодом, майже морозом…
— Ви любили її?
І почула очікувану відповідь:
— Так.
Кілька секунд вони пили вино мовчки. Борис витав у власних спогадах, а Тереза шукала слів для продовження розмови, але не знаходила.
_ Можливо, тобі здасться дивним, — порушив тишу Борис. — Але буде краще, якщо ти перейдеш на «ти» при звертанні. Річ у тім, що в нас буде багато спільних справ.
— Яких справ?
— Якщо я тобі зараз почну розповідати, ти не повіриш. Потрібно, щоб ти сама зрозуміла, з чим маєш справу. А коли в тебе почнуть виникати конкретні питання, я весь до твоїх послуг. Домовилися?
— Так, — чомусь відповіла Тереза.
Тиждень тому вона б посміялася, якби сказали, в якій ситуації опиниться, але зараз була ладна повірити у все що завгодно. Ще зовсім недавно планувала стати «реальною», завести сім'ю, дітей. А тепер все здавалося таким далеким.
— У вас… у тебе були діти?
Борис хитнув головою. Досить болісне питання. Завжди хотів дітей, але разом з Діною померли всі мрії. Жодна жінка на світі не могла замінити її. І ніколи не зможе. Таке кохання буває лише раз у житті.
— А ти плануєш найближчим часом завести дітей? — відповів питанням Борис.
— Планувала.
— А що заважає?
— Все, що відбувається, — випалила Тереза і осіклася.
Борис помітив, що дівчина не бажає розмовляти на цю тему. Хоча саме ця тема його найбільше цікавила.
«Нічого, з часом ти сама все захочеш розповісти», — подумки зі смутком посміхнувся.
— Ти плануєш дітей без шлюбу? — Борис кивнув на руку без обручки.
— Ні. Спочатку буде шлюб. Можливо, навіть цієї осені. Час покаже.