— Щаслива.
— Гадаєш?
— Звичайно. Сім'я, діти. Звичайне щастя, що ще потрібно від життя?
— Ну, багато чого. Я, наприклад, ще хочу досягти чогось у мистецтві. Оце нещодавно планувала авторську виставку. Ти ж знаєш, що я малюю, так? Але, правда, виставка вже не відбудеться. Думаю, навіть спільна. Але нічого, мине час, я працюватиму, створю багато нових картин. Звичайно, я буду поєднувати це з вихованням дітей…
— А що важливіше? — перебив Борис.
— Не знаю, — зізналася Тереза. — В принципі, завжди на перше місце ставила мистецтво. Сім'я є у всіх.
І осіклася. Недарма кажуть: «Язик мій — ворог мій». Борис ледь приплющив очі, але не сіпнувся, навіть не розтулив вуста, щоб щось мовити.
— Хоча… напевно, сім'я — це головніше, — уточнила Тереза, раптом усвідомивши, як то страшно залишитися в цьому світі самому.
Прагнути близьких людей, благати про людське тепло, але не отримувати їх.
Аж здригнулася.
— А що каже з цього приводу майбутній? — вирішив розрядити обстановку Борис.
— Хоче зробити з мене домогосподарку.
— Варіант непоганий, але не піддавайся. Без мрій життя пусте і нічого не варте.
— Не піддамся, — пообіцяла Тереза. — Я зможу досягти компромісу і встигну там і там.
— Щаслива.
Тереза стенула плечима і відпила ковток теплого вина. Вона не почувала себе щасливою і не могла зрозуміти, про що говорить цей чоловік. Те щастя здавалося таким далеким і незрозумілим…
— У тебе не зовсім радісний вигляд, коли ти говориш про нього.
— Про Валентина?
— Так. Чому?
— Не знаю.
Вона трохи розгубилася. Це ж треба так розбиратися в людях. Нічогісінько не сказала про «коханого», а її вже й розкусили.
— Я не кохаю його. І мені якось байдуже, буду я з ним чи ні… В принципі, не зовсім байдуже, він вирішуватиме всі мої проблеми, все залагоджуватиме, утримання сім'ї стане тільки його справою. Багато жінок мріють про таке.
— Але не ти.
— Чому ти гадаєш, що я виняток?
— Hi, — пояснив Борис, — ти не виняток. Але тобі чогось бракує для щастя. Можливо, того ж кохання.
— Можливо.
— А чому в тебе немає до нього почуттів?
— Складно якось…
— Він негарний?
— Та ні… вродливий.
— Ідіот?
— Розумний. Аж занадто.
— То в чому річ?
Тереза задумалася. Воістину важке питання. їй завжди хотілося пізнати оте кохання. Але… інколи вона сумнівалася в його існуванні.
— А як люди закохуються?
Питання застало Бориса зненацька. Він і уявити не міг, що на світі живуть такі люди! Ще в студентські роки він покохав Діну і досі не може розлюбити, хоч вона вже понад двадцять років лежить у землі.
— Ну, як би тобі пояснити?… У чоловіків і жінок це відбувається по-різному. Можу розповісти, як у жінок… — пожартував Борис.
Тереза схилила голову на спинку крісла-велетня і приготувалася вислухати курс з анатомії, але почула інше:
— Колись жила на світі богиня кохання…
— Гейша.
Борис від несподіванки ледь не випустив чашу з рук.
— Ні, не гейша… Це ніби міф такий, розумієш?
— Отже, Венера.
— Ні, не перебивай. Цю звали по-іншому. Не пам'ятаю як, — сам собі посміхнувся Борис. — Так от, та богиня роздавала людям кохання. Воно було на дотик м'яке і невелике і відразу ж топилося в руках… Богиня дивилася, хто кому підходить, об'єднувала людей в пари і дарувала їм оте кохання.
Тереза хотіла вставити якусь цинічну фразу, але передумала. Хто їй іще коли розповість таку гарну милу казочку? Надто практичний Валентин? Та ніколи у світі!
Борис тим часом продовжував:
— Але людям стало нудно так жити. Все просто. Занадто просто. І знайшлося кілька дівчат, які захотіли, щоб їх кохав не один, а кілька чоловіків. І вони викрали частину кохання в богині. Наступного дня півсвіту було закохано в тих трьох красунь… — Борис впевнився, що Тереза його слухає, і з задоволенням повів далі. — Богиня дуже розгнівалася через це і зробила так, що жодна з тих трьох красунь ніколи не знайшла собі пари і щастя. Але не це було найстрашніше. Згодом виявилося, що залишилося надто мало кохання…
— Отого м'якого, що топиться? — уточнила Тереза, крутячи в руках чашку.
— Так.
— Не дивно, що мені забракло.
— Не перебивай! — засміявся Борис. — Слухай далі. Взяла богиня те, що залишилося, розтерла на дрібнесенький порох і перетворила його на пилок квітів… Відтоді кожна жінка, щоб закохатися, мусить знайти свою квітку і понюхати її. А чоловіки навмисне дарують коханим жінкам побільше квітів.
— А вони про це знають? Тобто, чоловіки.