— Хіба Валентин у місті?
— Ні. Я йду з іншою людиною.
— Ти йому зраджуєш?
Тереза від несподіванки завмерла. З чого він зробив такий висновок?
— Це суто ділова зустріч. З неприємним для мене типом, який хоче показати, які в нього впливові друзі. А що?
На мить здалося, що Борис полегшено зітхнув. Так хвилюється за Валентина? Незрозуміла реакція.
— Ти ж проведеш мене чи залишишся так лежати на покривалі?
— Проведу.
Уже коли допоміг Терезі сісти на коня, Борис обережно спитав:
— Ти не помічала біля себе… дивних людей, які незвично поводяться? Останнім часом.
Тереза лише засміялася:
— Останнім часом я не бачу біля себе жодної нормальної людини. Весь світ спав з розуму.
Борис, не кваплячись, прилаштував рюкзак з речами до сідла і так само неспішно скочив на коня. Його щось мучило, таке враження, ніби хотів би щось сказати, але не знає як…
Дівчину тривожило таке становище, але думки самі по собі переривалися зауваженням, що Борис вправно керує конем, чудово тримається в сідлі, їй подобалася його манера висловлювання, його ніжна турбота…
А тим часом Борис вів далі:
— ВОНО вирвалося на волю. За межу. І набуває сили. Я не можу визначити наскільки, але невдовзі ВОНО матиме владу над людьми. Переважно далекими від Бога, їхніми душами легше заволодіти.
— Навіщо ЙОМУ душі?
— ВОНО ними живиться. А тіла використовує. Просто я хочу, щоб ти була обережною, ВОНО може прислати по тебе… тіла.
Грудка страху застрягла в горлі Терези, вона важко переборола легке тремтіння рук, та все ж таки витиснула з себе посмішку і спитала:
— Навіщо йому когось присилати, коли ВОНО може прийти само?
— Якби ВОНО приходило, — Борис пригнувся, обминаючи гілля дерев, — тебе вже не було б…
— Але ВОНО приходило, — впевнено заявила Тереза.
Стривожено озирнувшись на дівчину, Борис пришпорив коня, поглядом пропонуючи Терезі зробити те саме. За двадцять років Борис жодного разу не бачив демона, якого намагався ізолювати від світу, а тут Тереза заявляє, наче він навідувався до неї. Так спокійно говорить… Невже вона його апостол?
— І яке ВОНО?
— Що?
— Сила, демон, він, воно, давнє божество, називай його як хочеш, суть не міняється.
Вперше за весь період Тереза зрозуміла, що Бориса можна досить легко розізлити. Але що такого вона зробила?
— Він, демон, він… дуже холодний. Як смерть.
— Ти знаєш, яка смерть?
— Ти коли-небудь торкався мерців?
Борис кивнув.
— Уяви собі, що таким холодом обклали все тіло…
Бориса аж зморозило.
— І… чого він хотів?
— Не знаю.
До болю затиснувши вуздечку в руках, Борис раптом зрозумів, що вона потрібна демону. Ні, вона не може бути апостолом — Марта передала хрестик, аби захистити дитя. Судячи з розповіді медсестри, вона багато знала і не могла вимагати захисту для… апостола.
— Що сталося з твоєю матір'ю?
— Схоже, вона пішла зі світу по своїй волі, — ледь чутно мовила Тереза.
Тихий шелест листків намагався привернути увагу до цього світу. Справжнього. Нормального. Одноликого. Вирвали з пекла, в яке штовхнула доля. За них вибрали дорогу. Кому матір, а кому дружина. Найрідніші люди, заради яких можна життя віддати. Жбурнули на поталу демону, а самі пішли з цього світу і з миром спочивають у землі. Що найдивніше — їх шляхи переплелися і від зустрічі зародилося щось нове. Для Бориса це було прагнення захистити, не борг, не клятва, що її дав колись давно, а прагнення захистити тендітну карооку дівчинку від усього лихого.
Для неї…
— Жаль, на деревах в таку пору не цвітуть квіти, — раптом сказала Тереза.
— Чому?
— Можливо, я прямо зараз знайшла б своє кохання, — нагадала про недавно почуту легенду про любов і відламала гілочку, повз яку проїжджала.
Вона все ще була дитиною. Грайливим кошеням, яке вигадувало ігри і вірило в них. От начебто недавно вона була така чужа та незнайома, і почуття до Діни не минули, а якесь тепло заливало душу, мов бальзам рани, і хотілося стиснути зуби, щоб не вирвалися слова подиву і прохання залишитися поряд.
— У тебе вечір сьогодні зайнятий, так?
Інтонація в його голосі примусила Терезу озирнутися і призупинити коня. Весь її вигляд питав — може, він хоче щось запропонувати, запросити кудись…
Але Борис враз схаменувся:
— Завтра привезеш мені записи Марти. Розбиратимемо разом.
Вона розчаровано кивнула.
Авжеж. А чого хотіла? Справжніх почуттів? Бути коханою і кохати? Втекти від шлюбу, що перетворить життя на існування, відчуття непотрібності та безкінечного очікування старості?