Але Дарсов зовсім не знітився.
— Зараз спустяться. Ви ніколи не були під Оперним?
— Ні, я не знала про існування кімнат.
— Крім них тут ще багато цікавого.
— А як же річка?
— Та, на якій побудований театр?
— Так.
— Вона справді протікає тут неподалік у спеціальних комунікаціях. Я проведу для вас невеличку екскурсію. Хвилин на п'ятнадцять. Не стояти ж нам тут, поки до нас забажають спуститися боги з Олімпу.
Тереза спробувала заперечити, але Дарсов зупинив її жестом.
— Ви ніколи не побачите нічого подібного. Клянуся. Якщо відмовитеся, шкодуватимете до кінця життя. Даю стовідсоткову гарантію.
Вона все ще продовжувала дивитися на нього недовірливим поглядом, але врешті-решт здалася.
— П'ятнадцять хвилин? — перепитала новоспеченого гіда і широко посміхнулася.
Замість того, аби повести дівчину нагору, Олег провів її в кінець коридору до крайніх дверей, демонстративно відчинив їх навстіж і жестом запропонував зайти.
За мить Тереза опинилася в столітті так сімнадцятому-вісімнадцятому, а може, й давнішому. Звичайно, вона не пройшла крізь віки, просто… тут не було жодних слідів цивілізації. Відразу за фарбованими у світло-коричневе дверима з'явився мурований з кам'яних брил вузенький коридор і такі ж східці, що вели майже вертикально вниз. Світло лилося звідкілясь ізнизу, і Тереза не здивувалася б, якби виявилося, що джерелом є факели.
— Я на підборах, — спробувала відмовитися від прогулянки.
— Як хочете, — не наполягав Дарсов, — але те, що знаходиться далі, вас не розчарує.
Знову ця жіноча цікавість.
А чому б і ні. Все одно вечір втрачено. Зараз вона погляне, що там, а потім познайомиться з постановником. У принципі, день склався непогано, незважаючи на поганий настрій та передчуття…
Ступивши перші кроки, зрозуміла — далі так справа не піде — надто крутий спуск, триматися немає за що і через високі підбори в будь-який момент полетить вниз.
Вимушено посміхнулась Олегу і роззулася. Чекала почути якусь репліку чи жарт, але він мовчки безпристрасно стежив за дійством, наче так мало бути.
— Там хоч чисто? — виправдовуючись, спитала Тереза.
— Як тут.
Вона глянула під ноги. Вікова пилюка. Звісно, тут ніхто не прибирає. У крайньому разі — сухо, і це тішило.
Спускатися довелося довше, ніж гадала, а світло було звичайне, електричне, а не факели. Нарешті коридорчик розширився і Тереза опинилася у величенькій залі, мурованій брилами, з кількома темними отворами, виходами чи входами — визначити неможливо. Тьмяне світло заливало лише центр зали, де на схожій на стіл підставці лежало кілька речей невідомого призначення. Схоже, саме це і хотів показати Олег. Проте він не зупинив її, коли вона підійшла ближче до підставки.
З'явилося ниюче відчуття всередині. Страх. Щось подібне вона вже одного разу відчувала. Там, на дачі, коли лізла на горище. І там також спрацювала жіноча цікавість.
Їй відразу згадалося горище з купою неживого антикваріату. Особливо колиска з вирізьбленими стародавніми символами. Тут теж були символи. На дощечках, на згортках, на довгенькому ножі, схожому на кинджал.
Руки самі потяглися до ножа. У вухах гуло, серце стиснулося, чи то, може, душа нила від страху, а до горла підступила болісна грудка. Не усвідомлювала, навіщо проводить пальцями по лезу, навіщо розглядає незрозумілі символи, але врешті-решт згадала, що вона тут не сама і, не озираючись, спитала:
— Що це все означає?
— Усе приходить на круги своя.
Голос не належав Дарсову.
Поволі Тереза ризикнула озирнутися. Їх було кілька.
— Він кличе тебе, — повідомив старий років сімдесяти.
З його інтонації напрошувався висновок, що Терезі дісталася велика честь.
— Хто? — ледь чутно мовила дівчина.
Старий похитав головою.
— Тобі все мала розповісти Марта, але вона вибрала інший шлях. Помилковий.
Крізь тіло пройшов струм. Що то було — страх, відчай, обурення?… Тереза не могла розібрати, але все б віддала, щоб опинитися будь-де в іншому місці. Тільки не тут.
— З мене досить, — сказала присутнім. — Продовжуйте комедію без мене! Драматурги!
Вона шпурнула ніж на підставку і рушила до сходів. Звісно, дорогу їй перегородили. Олег постав перед нею, як стовп. Спробувала обминути його, про що тут же пожалкувала.
Він боляче схопив її за руку, а потім щосили відштовхнув назад до підставки. Лише кілька секунд дотику вистачило для того, щоб відчути могильний холод його рук.