— Нічого. Зараз ми розставимо всі крапки над «і».
Семеро чоловіків рушили в напрямку одного з будинків.
Та вже при виході з ліфта їм додали інформації для роздумів. Старенька жінка, що поспішала у власних справах, глянула на молодиків, які намагалися додзвонитися у квартиру сусідів і мовила:
— Він тут не живе. — І на запитливі погляди стверджувально захитала головою. — Так, так. Уже кілька років не живе і навіть не з'являється тут.
— А де він живе? — поцікавився Валентин.
— Не знаю, він ніколи не казав. Завжди весь такий таємничий… так, Борис — дуже таємнича людина.
— Нам терміново необхідно його знайти, — почав Сергій, — це дуже важливо…
— Але я справді не знаю, де він, хотіла б допомогти, але не знаю… — ніби вибачаючись, мовила стара і зникла в ліфті.
Чоловіки розгубилися. Всі вони тут зібралися для справи, та розбиратися немає з ким. Так не буває.
— Треба відчинити квартиру, — наказав Валентин. Ніхто не заперечував.
Не довелося навіть ламати двері. Знайшовся спеціаліст по замках, який, правда, обурювався, мовляв, замок солідний і доведеться помучитися, але таки відкрив, і компанія вже за кілька хвилин була у квартирі.
Сусідка не збрехала.
Застояне повітря, намертво запнуті штори і вікна, півтемрява і товстелезний шар пилу на меблях говорили самі за себе. Незважаючи на інтер'єр, квартира виглядала дуже порожньою. Три кімнати, і всюди те саме — напівпорожні серванти зяяли заскленими поличками, досить дорогі меблі та килими суперечили такій порожнечі, але повна відсутність хоч якихось засобів миття у ванній кімнаті підтвердили осиротілість квартири.
— Доведеться тут трохи погосподарювати, — мовив Валентин і розсунув штори.
Прокинувшись надвечір, Тереза солодко потягнулася в ліжку, потім намацала поряд книжку і дбайливо закрила її. Борису не сподобається, що вона так поводиться з цінними давніми книжками. Він так старається їй щось пояснити, чогось навчити. Стверджує, що це допоможе захиститися від напасті. І Тереза справді показово поривається до науки. Але тільки показово. Насправді ж їй так ліньки щось читати, вдумуватися, вчити. Адже тепер в неї є Борис. Такий розумний, добрий і сильний. Він допоможе і захистить. Обов'язково захистить.
Терезу неодноразово дивувало, як серйозно він ставиться до її проблем, і навіть на думку не спадало, що Борис може бути небезпечним.
Він допоможе.
Ніколи не забуде того ранку, коли залякана і втомлена стукала у ворота Борисового подвір'я. Дуже боялася залишитися вдома сама. Відколи переступила поріг власної квартири, весь час відчувала чиюсь присутність. Щосекунди чекала дзвінка у двері. А там…
Поспіхом помилася в душі, зібрала найнеобхідніше і поїхала до Бориса. Не виникало сумніву в його гостинності і, лише коли натиснула кнопку дзвінка на воротах, промайнула зрадлива думка: «А раптом прожене геть?» Хіба вони так довго знають один одного? Хто вона для нього? Чуже дівчисько, чиї проблеми потрібно вирішувати. І так дивно, що він турбується про неї. Чи це звичайна ввічливість етикету? Так, він причетний до якихось таємних справ, намагається розплутати давню проблему, але з таким успіхом може й надалі жити сам, осторонь від усіх і заплющити очі на все, що станеться з Терезою. Схоже на те, що Борис вирішив опікуватися дівчиною.
Чому?
Зараз Терезу мало хвилювало таке питання. Вона тиснула на кнопку дзвінка і молила Бога, щоб Борис був удома. Нарешті рипнули двері в будинку, і разом з полегшенням Тереза відчула неприємну прохолоду. Не можна сказати, що надто легко вдягнулася, швидше давала про себе знати нічна прогулянка підземними лабіринтами з крижаною водою. Її морозило.
Ще сонний Борис відчинив двері, мовчки, не задаючи жодних прискіпливих питань, узяв сумку з рук дівчини і поглядом запросив до будинку. І лише там лагідним співчутливим голосом спитав:
— Що сталося?
Сльози, час від часу переростаючи в ридання, не давали цілісно викласти послідовність подій, описати страх і агонію підземелля, потім побоювання погоні. Навіть зараз вона не відчувала себе в безпеці. Знала, що її шукатимуть і одного разу таки доведеться зустрітися з переслідувачами і дати відсіч.
Як не дивно, найбільше Бориса зацікавила Рома. Він неодноразово намагався розпитати Терезу, хто це така, звідки, чому намагається допомогти? А що могла сказати Тереза, якщо вона й сама нічогісінько не знала про свою рятівницю.
А потім почалася справжнісінька істерика. Схлипуючи та затинаючись, Тереза розповідала про страх і про те, як хоче жити нормальним життям, про майбутню омріяну виставку і про біди, що раптом з'явилися в її завжди такому безтурботному житті. Борис слухав її, обіймав, заспокоював, а самому з голови не йшла думка, що є ще щось, чого дівчина не договорює. Щось, чого дуже боїться і що ніяк не дає. спокою. Що сказали їй дядько з тіткою в той злощасний вечір? Недомовки почалися саме тоді. Нутром відчував всю важливість тодішньої розмови. Але якщо Тереза не захоче розповісти сама, то її не примусиш зізнатися. Хіба що збреше.