– Ти знайома з Анджеєм Вєрушем, Камо? – запитав я просто.
– Ні, – відповіла вона, не дивлячись мені в очі.
Я був певен, що вона бреше. Але чому? Навіщо б їй приховувати знайомство з Анджеєм?
– Адже цей будинок належить людині, яка є моїм товаришем!
– Тепер тут живу я, і цього повинно тобі вистачити.
У її голосі дзвеніли тріумф і гордість.
– Що ж це все означає! Де ж я, власне, опинився?
– У зачарованому палаці, якщо вже так конче мусиш знати. Ех, ви, мудрі панове, – кинула вона з презирливою усмішкою, – вічно все намагаєтеся осягати розумом, – кмітливі математики, ідолопоклонники мозку! Та є щось, що неминуче вислизає з-під вашого контролю. Тобі мало, що ти тут зі мною і пережив небувалі хвилини? Чи оте «де?» не є питанням другорядним або взагалі недоречним?
– Маєш рацію, Камо, – визнав я, узявши її за руку. – Ти обдарувала мене винятковим вечором! Якби!..
Але слова завмерли на моїх вустах. В обличчі Ками, що досі дихало усвідомленням власної сили і чарівності, раптом промайнуло якесь вагання, в очах гордовитих і викличних затлів блукаючий вогник неспокою. Вона швидко глянула на великий з маятником дзиґар над канапою: вісім.
– Йди вже, Юр! – м’яко попросила вона. – Йди! Сьогодні тут більше залишатися не можна. Чекаю тебе у вівторок о цій же порі. Прийдеш, чи не так, Юр?
– Прийду.
– Не сердься, – ластилася вона, зворушливо зазираючи мені в очі, – час пізній. Мушу швидко звідси піти. Існують деякі перешкоди. Розумієш?
Тривалий солодкий поцілунок, прощальне перехрестя поглядів… і я вийшов. Глухо зачинилися і закрилися на замок важкі дубові двері.
Я озирнувся. Сходи зникли, вглиб напівтемного простору йшов знайомий вузький коридор з трьома дверима, слабо освітлений язичком газового полум’я – передпокій у будинку Вєруша. Де ж вхід до кімнати, звідки я щойно вийшов? – замість дубових дверей гладка біла стіна.
Може, це всього лиш сон? Неправда! Адже я відчував ще солодку неміч любовного вичерпання.
– Камо! Камо!
Голос повернувся з протилежного кута коридору і загаснув у сутінках. Я підійшов до дверей зліва, що вели до кабінету Анджея, і постукав. Ніхто не відповів. Натиснувши клямку, я відкрив двері.
Вєруш сидів за столом з головою на спинці крісла. У блідому, аскетичному обличчі ні краплі крові. При моєму наближенні він відкрив важкі повіки і поглянув на мене.
– Я повернувся, – вимовив він насилу, – ти, Єжи, приходиш вчасно.
– Ти спав?
– І так, і ні, – посміхнувся він. – Котра година?
– Пробило вісім.
– Отже, я вклався в три години.
– О п’ятій я бачив тебе на ґанку – ти виходив з дому.
– Так, о тій годині я покинув моє тіло. На ґанку, кажеш? – повторив він, несподівано випростуючись.
– Так, тут, в твоєму будинку, внизу. Потім я піднявся сходами на другий поверх.
Він проникливо заглянув мені в очі і прочитав решту.
– Погано, – шепнув, встаючи. – Дуже, дуже погано. Так, так – скористалися з можливості. Бачиш, – пояснював, зупиняючись переді мною, – використано момент, коли я на якийсь час покинув фізичний план. Інакше я ні за що не допустив би до того, що трапилося, бо моя воля сильніша, коли оперта на фізичне тіло, ніж під час екстеріоризації – відокремлення астрального тіла від фізичного. принаймні втішає те, що вона діє хитрістю. Мабуть, не чується на силі повести відкриту боротьбу зі мною.
Він відійшов на кілька кроків в глибину кімнати і зупинився перед атанором – величезною піччю для алхімічних дистиляцій.
– З двох магів з однаковим астральним розвитком перемагає той, хто володіє міцнішою нервовою системою.
– То ти вважаєш, що вона володіє надприродними здібностями?
– Магічними – так, і навіть у вельми високому ступені. Але, на жаль, використовує свої сили з нікчемною метою, а тому ніколи не стане дійсним адептом. Та все ж вона може бути небезпечною навіть для посвячених у вищі ступені таємного знання. З необережності я частково увійшов до сфери її впливу. Мій будинок, принаймні на деякий час пронизаний її отруйною еманацією. Чи знаєш ти, як махатми – посвячені – називають подібний стан?
– Звідки ж? Не маю ані найменшого поняття.
– Вони називають це астральним condomіnіum. Це простір, яким володіють одночасно два астральні тіла. Я вже не повний господар мого будинку і проти волі змушений ділитися владою з цією жінкою. Передчуваю, наскільки важка буде боротьба, проте сподіваюся, всупереч усьому, всупереч твоїй слабкості, Єжи, зумію перемогти.
Я схилив голову, пригнічений, цілком усвідомлюючи свою провину. І хоча слова товариша залишилися для мене темними і незрозумілими, я збагнув одне: через мене Анджей уплутався у вир ворожих сил. Сидячи за столом я крутив знічев’я у пальцях якийсь предмет. За хвилю я спостеріг, що тримаю у руках попільничку, яку щойно бачив у кімнаті Ками. У ній все ще лежала недопалена сигара, – на бандеролі з маркою у формі черепахи стояв напис: «Тортуґа». Отже, сигара була та сама, яку я недавно палив там, «нагорі».