– Зовсім ні. Його можна спостерігати лише в пробірці і то на мить. Тут рештки води, намагніченої Камою, змішані зі спеціальним препаратом для посилення її флюїдних властивостей. Ріжки у посудині – це напрямки, в яких видовжився астральний фантом води під час аналізу. Напрямки, в яких видовжується рідина у посудині – точне віддзеркалення роздвоєння її астрального фантому. Перш за все належить пам’ятати про те, що між Камою і рештками намагніченої води досі залишився зв’язок, так зване магнетичне єднання. Ріжки, немов мацаки протоплазми, вказують, де треба шукати Каму або того, що знаходиться з нею в нерозривному контакті.
– Навіщо ж шукати Каму; якщо хочеш з нею поговорити, я у будь-який момент…
– Ха-ха-ха, – розсміявся він. – Звісно, не потрібно її шукати – принаймні поки що. Але мене здивувало, Єжи, роздвоєння астрального фантому. Якби він був пов’язаний тільки з Камою, ріжок указував би лише один напрямок. А їх два. Ось в чому таємниця! Розумієш?
– Так. Мабуть, існує подвійний магнетичний зв’язок.
– Чудово! Ось ти і навчився дечому. Саме у цьому вся справа. І тому у нас дві можливості, завдяки яким, мабуть, вдасться вторгнутися в орбіту її суті.
– Яку ж ти вибрав?
– Рушимо у напрямку слабшого астрального фантому, який нам вказує коротший ріжок. І знаєш, чому? Вважаю, напрямок довгого ріжка, як вектор сильнішого тяжіння, привів би нас до самої Ками. А нам цікава, навпаки, ледь помітна вказівка коротшого ріжка.
– І ти сподіваєшся за допомогою цього дороговказу дістатися до чогось іншого?
– Так. Це і буде tertіum assocіatіonіs magnetіcae – третій елемент магнетичного зв’язку, якого я шукаю. Тлумачачи це на мову геометрії, магнетичні взаємини мають вигляд трикутника. Це trіangulus magnetіcus – магнетичний трикутник, вершина якого – сама Кама, а кути основи – вода в моїй посудині і якийсь невідомий Х, на кого вказує короткий ріжок. Посудина зіграє роль астрального компаса, який приведе нас на місце.
– Але ж Кама – полюс рухомий, він постійно міняє положення.
– Зате невідомий Х, здається, є пунктом сталим.
– Справді?
– Бачиш, відтоді, як я зайнявся аналізом, тобто вже протягом кількох місяців, кут відхилення короткого ріжка залишається незмінним, тоді як довге відгалуження постійно переміщається.
– Та все ж, на мій погляд, цього не досить, щоб провести нас до таємничого Х.
– Скажу тобі, як є: таким «компасом» може скористатися тільки людина в сомнабулічному стані, себто у стані гіпнотичного сну.
– Отже, ріжок – лише допоміжний чинник?
– І проте вирішальний; без нього не досягти пункту, таємничими нитками пов’язаного з суттю Ками. Необхідно мати його під рукою, щоб постійно відчувати рух флюїдів, які в ньому містяться. Але перш за все ти повинен занурити мене в гіпнотичний стан. Зумієш?
– Так. Адже ми вже не раз робили подібні досліди.
– Проте не забувай, ми жодного разу не виходили за межі гіпнозу; зараз мова йде про транс значно глибший.
– Не турбуйся, я зумію.
– Чудово. Відразу і почнемо. І пора відповідна – вечір; у сутінках ми не привернемо до себе уваги перехожих. Коли я засну, ти виведеш мене за хвіртку. Хтозна, куди забредемо. Може, кудись неподалік, а може, й за кілька кілометрів або й далі. Мусиш наготуватися до далекої дороги. І ще: коли дістанемося мети, розбудиш мене.
– Зрозумів. Починати?
– Починай!
Вєруш узяв у ліву руку астральний компас, сів в крісло і якусь хвилю зосереджено вдивлявся в копію Рембрандта «Лекція анатомії» на стіні навпроти. Я став за кілька кроків від нього і почав його гіпнотизувати. Після шостого пасу він заплющився, глибоко зітхнувши. Ще декілька пасів, щоб закріпити стан, і я почав його заглиблювати. За п’ять хвилин білки очей закотилися, і приспаний повернув характерну свободу рухів і мови. Я вийняв з краватки шпильку і легенько вколов його в щоку.
– Відчуваєш біль?
Він посміхнувся.
– Нітрохи.
Я ще раз вколов його в передпліччя з тим же результатом. Анджей не ворухнувся. І хоча шкіра була глибоко проколота, кров не з’явилася.
– Чудово. Тепер встань і йди за мною.
І я вивів його через сад на вулицю.
Вечоріло. Ліхтар біля вілли розкидав матові відблиски. В повітрі висіла густа насичена імла, що ліниво скроплювала бруківку. Була тиша. Час від часу з імли випірнав перехожий, на мить опиняючись в колі слабкого світла, і знову зникав в імлі. Вдалині дзвеніли трамваї.
Вєруш нерішуче стояв на тротуарі. Я відступив на кілька кроків, залишаючи йому повну свободу дій.
Він протягнув руки горизонтально, потім розкинув їх широко наче крила. Пальці лівої руки розтиснулися, відкриваючи компас на долоні. Поволі, немов сліпець, Анджей почав повертатися на місці, вивчаючи простір. Після третього півоберту праворуч він завагався і повернувся до колишньої позиції; знову повернувся у той бік і знову відступив вліво. Врешті-решт зупинився на місці, опустивши праву руку. Простягнута ліва рука наполегливо вказувала на щось вдалині. На губах промайнула задоволена усмішка. Знайшов.