Херувиме! Господь наказує тобі через Адама-Йотхавага!
Орле блудний! Господь наказує тобі через крила Бика!..
Змію! Господь наказує тобі в знаку тетраґраму через ангела і лева!
Міхаелю! Габріелю! Рафаелю! Анаелю! Хай сплине волога через дух Елоіма! Хай триває суша землі через Адама-Йотхавага! Хай буде прозорою далечінь небес через Ягве-Зебаота! Хай буде суд через вогонь потугою Міхаеля!
Маг замовк і уважно розглядав клуби диму під стелею. Вони ліниво піднімалися подвійною колоною з вівтаря і триноги та зливалися під склепінням дугою. Вєруш сховав стилет за пояс і, узявши чашу з водою, тризуб Парацельса, орлине перо і шпагу, закінчив формулу закляття:
– Ангеле з мертвими очима, послухай мене або відплинь з цією святою водою!
Змію рухливий, повзи до моїх ніг або хай покарає тебе святий вогонь, і тоді випаруйся разом з пахощами, якими я каджу!
Орле спутаний, підкорися моєму знаку або відступи перед цим подмухом!
Крилатий Бику, працюй або повернися на землю, якщо не хочеш, щоб я пронизав тебе шпагою!..
Нехай повернеться вода до води; нехай горить вогонь, вирує повітря, нехай ляже земля на землю силою пентаґраму і в ім’я тетраґраму, вписаного в центр променистого хреста!..
Дими здригнулися, заколихалися і склубочились. З аркади виникла прозора, мов тюль, куртина і опустилася вниз, відокремивши нішу від підземелля. За першою пішла друга, третя, четверта. Стрічками перевилися вони разом і утворили густу молочно-білу запону, за якою зникла ніша з лежанкою і чоловіком, що спав.
Маг дмухнув на поверхню води в чаші, всипав дві пучки солі і, зануривши в розчин пучок з гілок ясена, барвінку і шавлії, окропив ними вівтар, шепочучи ритуальні слова:
– Хай віддаляться від цієї солі витвори стихії, щоб стала вона сіллю небесною і врятувала душі наші і тіла наші від всякого пороку і гнилі, надії нашій крила дала для лету.
Потім, витрусивши з кадила залишки попелу, вимовив слова закляття:
– Хай повернеться прах цей в джерела живої води і запліднить собою землю, щоб провела древо життя.
Він опустив копистку з яспису у посудину і помішав. Коли сіль і попіл у воді з’єдналися, з вуст його прозвучав наказ:
– У солі вічної мудрості, у воді відродження і в попелі, що народжують нову землю, хай стане все в ім’я Габріеля, Рафаеля та Уріеля!
Тепер Вєруш мовчки вдивлявся в димову завісу. Під нею пробігали хвилі, викликані силою його погляду. І тоді, зробивши знамення чашею, він голосно гукнув:
– Заклинаю тебе, креатуро води, щоб стала мені дзеркалом Бога живого в справах його, джерелом життя і омовінням від гріхів! Амінь!
Духу морить, страшний владико вод, ти, хто володіє ключами небесної милості, володарю потопів і злив весняних, вартовий джерел і фонтанів, закликаю тебе!..
У димовій завісі замерехтіло: однорідна сіро-біла стіна розшарувалася, розпалася і утворила контур людино-звіра. Похитуючи величезною головою в морських водоростях, він упився ненависним поглядом в заклинача.
– Чого хочеш від мене?
– Якщо ти або хтось із підвладних тобі мешканців вод, спраглих набрати видимих форм, скористався сном цієї людини і привласнив собі його тіло астральне, наказую в ім’я пентаґраму повернути йому її негайно!
На обличчя примари заграла лиховісна посмішка. Він скоса глянув у бік ніші, вдарив кілька разів ластовидним хвостом по череві і розплився в туманності диму.
– Отже це не вони, – сказав Анджей, поглянувши на мене. – Перейдемо до їхніх вогненних антагоністів!
І підкинувши в чашу триноги живицю, камфору і сірку, він тричі гукнув:
– Джин! Самаель! Анаель!
І зробивши знамення тризубцем Парацельса, голосно вимовив:
– Заклинаю тебе, креатуро вогню, знаком пентаґраму і в ім’я тетраґраму, в яких воля сили і віра права! Амінь!
Перкуне, пане вогню і владико ящуро-саламандр, володарю гір, зяючих лавою, і громів, з’явися переді мною в своєму власному вигляді або в образі одного з творінь, підвладних тобі! Духу вогню, закликаю тебе!
Пролунав оглушливий гуркіт спопеляючої стихії, і вся ніша наповнилася полум’ям. На тлі вогнистого потоку виникла фігура голої мідноволосої жінки зі знаком ящірки на правому стегні.
– Камо! – скрикнув я, кидаючись до моєї полум’яної коханки.
Але сталева рука Анджея лягла на плече:
– Ні кроку далі!
– Камо-Саламандро! – почув я його голос, що перекрикував гук вогню. – Виконай волю мою! В ім’я пентаґраму наказую тобі повернути сплячому його власність.
Кама втупила в нього погляд, що пашів гнівом і ненавистю. З пурпурових вуст зірвався стогін болю і скарги. Знак ящірки на стегні ожив і почав жахливо рости. З лона вигулькнув флюїдний шнур-пуповина і тонкою цівкою торкнувся грудей чоловіка, який спав. У міру того, як ящірка розросталася, поглинаючи тіло Ками, тіло людини на лежанці виявляло все більше ознак життя. Запалі щоки забарвилися притоком крові, зникла мертвотна нерухомість членів, груди почали ритмічно дихати. І коли саламандра увібрала в себе усю постать Ками і зайняла її місце серед сполохів вогню, чоловік прокинувся.