Полум’я і видиво жахливої ящірки миттєво згасло, а розбуджений, розплющивши здивовані очі, зірвався зі свого лежака і, не звертаючи жодної уваги на нас, кинувся, наче одержимий, в колодязь, що вів у глиб галереї.
– За ним! – крикнув Вєруш, скидаючи плащ мага на гаснучий вівтар. – Швидше! Його не можна згубити!
Ми побігли з каганцями коридорами підземелля.
Гонитва продовжувалася довго, бо Ястронь вибрав довшу дорогу, що вела до рибальських будиночків в нижній частині міста. Ястронь добряче випередив нас, і нам ніяк не вдавалося скоротити розриву. Ось він скрутив на вуличку Святого Флоріана і біг до мосту.
Сутеніло. Підсліпуваті вогні ліхтарів на березі скупо освітлювали дорогу. Недавно, мабуть, пройшов дощ, ми кілька разів по щиколотки скупались у калюжі. Фігура утікача виразно темніла метрах у трьохстах попереду на середині мосту. З протилежного боку, з-за річки, спокійним кроком надходив якийсь чоловік.
Раптово і дико, коли він і Ястронь минали одне одного, бандит, мов розлючений кабан, кинувся на перехожого, зціпивши пазурі на його шиї. Незнайомець даремно намагався звільнитися від сталевих кігтів нападника. Боротьба продовжувалася ледве чи кілька секунд. Поки ми добігли, нещасний був уже мертвий. З силою, неймовірною, як для такого виснаженого тіла, Ястронь закинув жертву на спину, доніс до парапету і скинув у річку. Потім постояв, схилившись через парапет, немов спостерігаючи за хвилями, але, зачувши наші кроки, він отямився і стрілою помчав за річку. Гнатися за ним не мало сенсу. Треба було виловити тіло незнайомця.
Ми відв’язали човен і почали пошуки, освітлюючи воду каганцями. Під однією з арок моста ми зауважили тіло жертви, яке ми баграми втягнули до човна.
Вєруш, спрямувавши світло в обличчя нещасного, здавлено скрикнув. Людина, яку задушив Ястронь, виявилася тим самим високим, широкоплечим чоловіком, що напередодні увечері приходив до мого друга зі словами пробачення.
У «Корчмі під Мнюхом»
Смерть барона де Кастро, тіло якого ми знайшли у водах Дручі, викликала в місті небувалу сенсацію. Багатий іноземець, що поселився в наших краях кілька років тому, не користувався доброю репутацією: барон вів життя розпусне і розбещене. Тому його загибель, раптова і таємнича, викликала найрозмаїтіші коментарі. Оскільки медична експертиза констатувала сліди задушення, справу передали до суду. Але слідство ні до чого не привело: вбивцю не знайшли. І хоча наші свідчення поза сумнівом допомогли б пролити світло на похмуру аферу, ні я, ні Анджей не звернулися до слідчих органів. Ставлення Вєруша до злочину не дозволило нам виступити в ролі свідків і допомогти закону. Ми вирішили дозволити справі йти своїм ходом і покластися на волю долі.
– По суті, – коментував Анджей мої сумніви і розкаяння совісті, – злочинець винен лише частково. Провина доведена повністю лише в тому випадку, якщо злочин здійснений навмисне.
– А раптом Ястронь усе вирішив в останню хвилину, наприклад, з метою пограбування? Зовнішність загиблого цілком могла його до цього спровокувати.
– Звідки такі підозри? Барон і вульгарний бандит – що між ними спільного? Гадаю, вбивця скоїв злочин в непритомному стані. Так само задушив би тебе або мене, якби опинився на мосту хтось із нас.
– Але чому?
– Мабуть, він реалізував свою останню думку, з якою заснув два роки тому.
– Ти вважаєш, він планував убивство напередодні свого фатального сну?
– Так. І збирався убити того, хто мав переходити міст Святого Флоріана о певній годині.
– Оригінальний здогад! У такому випадку де Кастро загинув абсолютно випадково?
– Не інакше. Злочин Ястроня – лише реалізація плану, наміченого два роки тому, а дивний сон, що здолав його, – результат нервової напруги перед виконанням задуманого. Тому першою думкою після пробудження, подібно до стихійної течії, що виштовхнула його з мороку підземелля на світло, була невідворотна необхідність виконання. І він убив першого зустрічного на мосту.
– Отже, барон мав таки рацію, коли прийшов до тебе із словами прощення?