Тоді вирішив продовжити вивчення будинку. Ноги заплутались у якійсь шматі чи одязі, що валявся на підлозі. Нахилився, підняв. То була подерта волога лаха, що тхнула гниллю і запахом старих лойових свічок. Відкинув її з відразою.
Втомлений мозок снував здогади про місце мого перебування. Куди я потрапив? Може, то була буда садівника? Теплий запах сіна манив мене до центру будинку.
«На ньому, напевно, можна переспати, хоч би й на підлозі!»
Я пішов на той запах, та вдарився грудьми у якусь перешкоду. Стіл чи поміст, застелений свіжим сіном. Витягнув руку і задоволено погладив пахучий настил. Тапчан був порожнім, я знайшов, нарешті, собі ложе.
Не роздумуючи, скинув промоклу до нитки маринарку і, поклавши її в головах, блаженно витягнув утомлене тіло на тій підстилці.
Надворі все ще падав дощ, по даху стукали великі тяжкі краплі. У гілках дерев шумів вітер. Заколисаний тою монотонною музикою, вичерпаний довгим блуканням по дощі в бурю, я одразу впав у стан дрімоти. Якусь мить я витав поміж сном і дійсністю, у голові клубочилися дивні видіння: образи, обриси, постаті… А потім я провалився у густу темну імлу – нарешті напливла перша хвиля сну і покрила мене, занурюючи у небуття. Незабаром я опинився десь далеко, затягнутий нуртом сну, в цілком новому оточенні, поміж чужими, вишукано одягнутими людьми.
Покої старосвітського палацу. На стінах турецькі гобелени, реліквії предків і мисливська зброя. Якась зала – простора, світла, у хмарах тютюнового диму. Посередині, при столі з зеленим сукном – група мужчин у фраках. Грають у карти – віст. Обличчя змучені, пом’яті. Напевно, після безсонної ночі. Три постаті – двоє мужчин і одна жінка – притягують загальну увагу. Гарні люди. Особливо отой блондин із характерним англійським профілем. Расовий тип. Грає нервово, постійно програє. Темно-сині очі щохвилі піднімаються над картами і впиваються у бліду темноволосу пані, яка сидить коло свого чоловіка в накинутій на плечі шалі.
Тих двох людей – її і красеня-блондина – щось пов’язує, якась сильна, сердечна таємниця. Погляд жінки вп’явся в обличчя того, що програє. Лице її чоловіка насуплене, мармурово-непроникне, глибока складка перекреслила йому чоло під буйною каштановою чуприною. Він грає рівно, спокійно, лише час від часу нахиляється до недогарка свічки з правого боку і припалює від неї цигарку. Тоді його сірі сталеві очі шукають очей противника і дивляться в них зимно, з напруженою увагою. Гра точиться невблаганним, фатальним ходом.
Минають довгі хвилини, години… Пані під заслоном шалі трохи висуває округле, чудово вирізьблене рамено, і шукає руки блондина. Їхні долоні на мить зустрічаються і вмить сполохано сахаються.
Чоловік нервово здригнувся, миттєво опанував рух уже занесеної руки. Лише обличчя посіріло, як попіл, брижилося нервовими, гострими лініями і зусиллям волі знову перетворилось у маску байдужості.
Зауважив…
Блондин почав роздавати карти. Впали королі, валети, закрутився дзиґою на сукні бубновий туз.
Жінка встає і щось говорить. Перепрошує гостей, наказує подати ранкову закуску. Проходячи коло блондина, злегка зачіпає його, немов ненароком, широким рукавом кімоно. Її постать зникає за портьєрою. Мужчини провели її поклоном і знову повертаються до вісту.
Видно, у грі склалася надзвичайно цікава ситуація, бо обличчя гостей часами оживають і зраджують напружену увагу. Виграв господар дому.
Входить служниця і подає на таці чай з тістечками. Гості споживають сніданок. Замішання і рух крісел використовує слуга, щоби спритно всунути блондинові у руку дрібний паперовий згорток. Той жадібно вхопив, кинувши навколо швидкий, вивчаючий погляд. Зітхнув полегшено: ніхто не зауважив…
Відсутність господині привернула увагу чоловіка. Він щось запитує слугу і виходить. Дуже вигідний момент. Щасливий суперник ховається у фрамузі вікна, розгортає папір, читає. Кров кидається йому в обличчя, в очах грають іскри. Згорнув, сховав на грудях. Докурює цигарку, відступає у глиб кімнати і, скориставшись розгардіяшем, зникає за дверима, що навпроти портьєри.
За якийсь час повертається чоловік, очі гостро блищать, у них палають іскри гніву. Була сварка. Його увагою заволодіває якийсь повний гість і тягне в кут на розмову. Чоловік бреде за ним, хоч і неохоче. Минає п’ятнадцять хвилин, півгодини…
Розім’явшись, гості поволі повертаються на свої місця довкола зеленого столу. Зауважили відсутність блондина. На кількох обличчях промайнули посмішки, падають уривки якихось слів, фраз. Погляди мимоволі перехрещуються на господареві.