– Лікарю, – запитала після хвилини мовчанки, – Ви висловлюєтесь загадково; що маєте на увазі під мотивами, які стримують Вас від оприлюднення правди?
– А хто нам заприсягнеться, що професор справді нічого не знає про існування тієї людини?
– Як це? – жахнулася вона. – Ви припускаєте, що він погодився би на те, що відбувається?
– Не знаю, нічого не знаю, шановна пані. Є лише здогади, непевні припущення. Проте вважаю, що в житті Вашого чоловіка є якась таємниця, якої він нікому – навіть Вам – не хоче, чи не може відкрити. Не забувайте, що він учений. Втім, якщо вже належить мені послідовно зайнятися цією темною справою, то мушу поставити кілька ґрунтовних питань. Будуть, можливо, надто неделікатні, але я вважаю це за необхідне. Зрештою, прошу пам’ятати, що я лікар.
– Слухаю, пане докторе.
– О котрій ви з чоловіком вкладаєтеся спати?
– Чоловік – пунктуально, о восьмій вечора. Я, коли не втомлена, ще годину читаю. О дев’ятій я вже в ліжку.
– О котрій встає ваш чоловік?
– Докладно о восьмій ранку. Я зазвичай встаю раніше, близько сьомої, щоби приготувати сніданок.
– Чи відступали Ви колись від цього правила?
– Протягом десятилітнього подружнього життя – ані разу. У цьому Стах невблаганний.
– Гм… Чи не є трохи дивною ця непорушна пунктуальність? Рівно 12 годин сну і знову 12 годин стану яви.
– Справді, в перші роки нашого співжиття було мені трохи важко пристосуватися до цього, але з часом призвичаїлася.
– Ви згадали, що руки чоловіка під час сну здебільшого крижано-холодні. Чи не помічали ще якихось ознак?
Останнє запитання було виразно неприємне для неї – нагадувало про щось, що хотілося забути.
Повагавшись хвилину, вона відповіла:
– Справді, мій чоловік, коли спить, справляє дуже неприємне враження. Протягом ночі ні на хвилину не прокинеться і виглядає, як мертвий: тіло страшенно холодне, не чути дихання, серце не б’ється. Пам’ятаю жахливу ніч, коли вперше це зауважила. Подумала, що він раптово помер. Мої розпачливі волання на допомогу, спішно викликаний лікар виявився безпорадним і констатував смерть. Можете уявити мою радість, переляк і подив, коли рівно о восьмій ранку чоловік устав з постелі здоровий і бадьорий, як завжди. Поволі звикла й до цього.
Я слухав її одкровення зі зростаючою цікавістю.
– Ваша розповідь, – зауважив їй, – має ознаку чогось настільки незвичного, що часом схиляє до визнання рації за спіритистами. Але позаяк я не маю симпатій до їхньої теорії, то – попри виразні каталептичні синдроми у вашого чоловіка – спробую пошукати іншого шляху до істини. Не вірю (бодай у цьому випадку) в існування так званого астрального двійника. Але, щоби цю проблему розв’язати, мушу докладно придивитися цьому суб’єктові. Чи бачили ви його обличчя під виразним освітленням? Чи не пробували під час «галюцинації» запалити лампу?
– На жаль, ні. Я була надто перелякана, щоби наважитися на щось таке – не сміла руки простягнути.
– Отож-бо й є. Обидва ми бачили нечітко: ви – при непевному сяйві місяця, я – під імлистим світлом ліхтаря, ще й звіддаля. Треба це виправити.
– Пане докторе, я не можу довше наражати себе на такі експерименти – задорого мені коштували би. Якщо ваш погляд на справу є слушним, загрожує мені поважна небезпека. Сама не відаю, як повестися. Може, розповісти про все чоловікові і за допомогою поліції звільнитися від зухвальця?
– А якщо професор знає про цю людину, з якою перебуває в якомусь особливому зв’язку? Ні, шановна пані, цього наразі чинити не можна.
– То що ж робити?
– Єдиний вихід, на мою думку, такий: коли чоловік засне, прошу залишити світло у спочивальні, самій же провести ніч в іншій кімнаті, замкнувшись міцно на ключ. Не думаю, щоби той наважився на ламання дверей: це наробило би багато галасу і збудило би цілий будинок – попри зухвалість щодо вас, ця людина явно не позбулася засобів обережності і рахується з неприємними наслідками. Крім того, прошу мати під рукою зброю про всякий випадок. Звичайно, ранком, близько сьомої години ви повернетесь до спальні, щоб не будити підозр у чоловіка.
– Дякую, пане докторе, мені здається, це чудовий спосіб.
– Лише тимчасовий – знайдеться ліпший у майбутньому. Але ходімо далі. Зовнішній вигляд професора я знаю дуже добре – мав змогу придивитися до нього колись під час лекцій та останнім часом завдяки близькому сусідству. Тим не менше, вважаю, що ваш чоловік мене не знає з вигляду.
– Я цього певна. Не звертає уваги на оточення, особливо на людей, з якими не підтримує товариських стосунків.
– Власне. Те ж саме і я зауважив. Це мені дуже з руки.