– Ви наміряєтеся стежити? – запитала трохи неспокійно.
– Мушу, це мій єдиний засіб. Прошу не хвилюватись – я зумію бути обережним. Але не відходьмо від теми. Здається, ваш чоловік злегка припадає на одну ногу?
– Так, на праву.
– Чи причина вам відома?
– Звичайно. У молодості з ним трапився нещасний випадок, після якого залишилися виразні сліди – на правому стегні має широкий шрам.
– Гм… так. Чи були ви коли-небудь у робітні професора, з якої виходить і де зникає його «двійник»?
– Ні. Туди мені заходити не можна.
– Дивно. Отже, чоловік має свої таємниці. Чи не намагався вмотивувати цієї заборони?
– Казав, що робить це, побоюючись за мене. У кабінеті зберігаються всілякі наукові пристрої та препарати, з якими належить поводитися надзвичайно обережно.
– Гм… можливо. А тепер, на завершення, дозволю собі поставити ще одне питання. Трохи клопітке, але, може, відповідь полегшить мені завдання. Чи міцні ваші подружні стосунки?
– Я кохаю його, обожнюю. Він добрий до мене, ні в чому мені не відмовляє.
– Даруйте, у цьому я ніколи не мав сумніву. Йдеться про стосунки статеві.
Пані Ванда злегка зашарілася і відповіла зніченим голосом:
– Із цього погляду належимо до винятків. Можна вважати нас за аномалію: зближуємося рідко, причому не відчуваємо особливого задоволення. Взагалі, як на мене, не вважаю статевого акту за невід`ємну частину супружнього співжиття.
– Так, залежить від поглядів й організму.
І на цьому я закінчив співбесіду, прохаючи надалі про частіші контакти зі мною, необхідні для подальшої співпраці. Пообіцяла зі вдячністю в очах.
Від того дня бачилися щодня. Професорова здавала звіт зі своїх спостережень, які я співставляв із власними, причому взаємодоповнювалися і взаємопояснювалися вони чудово.
Ще того ж самого вечора я побавився у детектива. Бажаючи мати про всяк випадок свободу дій у присутності Челяви й уявного «двійника», змінив до невпізнання свою зовнішність у стилі а la canaіlle і в засмальцьованому одязі чекав на сходовій клітці.
Після десятої, як завжди, відчинилися двері кабінету професора і звідти з`явився таємничий суб’єкт. Я перечекав, поки він вийшов із брами, після чого, скориставшись власним ключем, вислизнув услід за ним на вулицю.
Він поквапливо йшов у бік підміських бульварів, час від часу обережно оглядаючись. Тоді я ховався за дерева чи будинки, поки не потрапили ми до більш залюднених місць. Тут я був уже вільний. Обідранець волікся по злиденних вуличках, занурювався у якісь кручені завулки, губився в типових для великого міста сліпих вуличках, темних і похмурих.
Очевидно, був у цій стороні постаттю популярною, бо що пару кроків надибував знайомих, подібних до нього обдертюхів і відчайдухів, які вітали його сердечно – грубуватими прізвиськами. Кілька разів, на мій великий подив, долинуло до мене ім`я Стахур.
Нарешті волоцюга завітав до якогось дуже підозрілого шинку з характерною вивіскою «Корчма під Рудою Бертою». З її нутрощів вже на значній віддалі було чути п`яні крики і співи розгуляних гостей. Ще раз уважно оглянувши револьвера, захованого в кишені мого обдертого сурдута, я, в свою чергу, ввійшов до того земного ельдорадо.
Перші погляди, кинуті довкола, пояснили, де я є: в одній із найогидніших нір, в одній із тих таємничих криївок, у яких чаїться злочин і його супутники. У низькому, безнадійно брудному приміщенні забавлялися серед густої мли диму зі сигар, люльок і цигарок кільканадцять осіб мішаної статі. Кілька чоловіків із розбійницькими обличчями грали під вікном у карти, інша група без пам’яті смалила тютюн при повних склянках абсенту, із закутків чувся цинічний сміх дівок, який переривався широким реготом залицяльників. Якась напівгола жінка танцювала на столі у такт до гри мандолін. За шинквасом дрімала ще молода, але вже знищена дівчина.
Я всівся за одним із столів і зажадав горілки. Треба було з порогу ввійти в темп «Рудої Берти» і боєм здобути собі право громадянства. Відтак почав хриплим, штучно розладнаним голосом підспівувати інструментам, імпровізуючи куплети, приправлені шибеничним сентиментом.
Успіх був цілковитий. Я виявився оточеним знаками визнання. Після хвилинної перерви пішли численні питання. Представився їм як збіглий із в`язниці вламувач із багатим і плідним на епізоди минулим. Розпочалася щира балачка, у якій я здобувався на грубі дотепи, оповідаючи численні казки з тисячі й одного злочину, свої пригоди з владою, агентами поліції й таке інше. Одночасно непомітно стежив за «двійником». Той у мить мого вступу на поріг корчми стояв посеред кімнати, оточений громадою товаришів, якій розповідав щось архізабавне, бо час від часу вибухали вони залпами сміху: брат Стахур був, очевидно, дуже дотепний.