Після цього випадку Маґда неодноразово змінювала працедавців, наймаючись покоївкою до заможних родин, або гардеробницею у кав’ярнях, чи продавчинею у крамницях. І завжди якимось фатальним збігом обставин незабаром після її працевлаштування виникали з невідомих причин пожежі. Нікому й на думку не спадало якось пов’язати Маґдалену Шпонар і ці таємничі пожежі. Серед міщан почали кружляти дивні чутки. Бувало, не раз горіло в місті по два і три рази на тиждень, та й – дивна річ – знову там саме; вогонь мовби уподобав собі певні дільниці – більш того, певні будинки, родини, і навідувався туди особливо нав’язливо. Врешті, ні звідси, ні звідти, після страшної пожежі на Левандівці, яка спалила свіжозбудовану кам’яницю міського синдика, гримнула чутка, що стосунок до тих пожеж має лише Маґда Шпонар, яка служить у Долежанів. Схвильований натовп напав на неї просто на Ринку, і вже був би піддав її негайній екзекуції, якби не батько, що мав багато заслуг перед народом, та поліція, яка вихопила дівчину з-під носа в осатанілої черні. Слідство визнало підсудну невинною; суддя з’ясував на підставі зізнань свідків і звинуваченої, що протягом року у місті відбулося понад сто пожеж, і то переважно тільки у будинках її працедавців. Встановлено характерний факт, що стосувався поведінки Шпонарівни під час тих підозрілих пожеж: в п’ятдесяти випадках зі ста після того, як загашено пожежу, Маґду знаходили непритомною, майже у каталептичному стані, зазвичай усередині згорілої будівлі. Ось і все. Доказів безпосередньої провини обвинувачі не змогли навести в жодному випадку; ні разу ніхто її не спіймав на гарячому. Тож, про якийсь підпал, мабуть, не могло бути мови, а із зізнань постраждалих свідків, йшлося про те, що дівчина від моменту вибуху пожежі залишалася в трансі, і не рухалася; крім того, вогонь вибухав не поруч з нею, а зазвичай на відстані, наприклад на другому або третьому поверсі.
Кілька лікарів-експертів, які виявили інтерес до Маґди, визнали її анормальну сутність з перевагою підсвідомих сил, схильною до каталепсії і сомнабулізму.
Врешті прозвучав оправдальний вирок; але суд порадив сержантові не пускати доньку більше на роботу з огляду на збуджену громадську думку, яка була проти Маґди. З тих пір Шпонарівну, яку прозвали Червоною Маґдою, вважали палійкою і чаклункою. Змучений батько вислав її у віддалене село до родичів, у надії, що за якийсь час вона зможе повернутися, коли затреться пам’ять катастроф, і населення заспокоїться, та забуде Червону Маґду.
Вона провела у селі два роки. Три тижні тому повернулася до міста, виглядала блідішою, ніж зазвичай, із запалими щоками, і слідами сліз в почервонілих очах. На питання відповідала неохоче, із примусом, і лише рвалася до праці, не бажаючи заважати батькові. Врешті дослухався до її постійних благань і, хоч з важким серцем, та влаштував її у домі багатого купця Духніца на Млинарській вулиці. Дівчина працювала там служницею і ретельно виконувала свої обов’язки.
У місті поява Червоної Маґди не викликала особливого враження, і здавалося, ніхто навіть не звернув уваги. Але Петро Шпонар дуже переживав через це повернення, і очікував поганих новин. Навіть після вироку і виправдань самої Маґди, він не вірив у її невинність; десь глибоко в душі дрімало переконання, що все, що про неї говорять – жахлива правда. Він – батько і сержант пожежної команди в одній особі, міг щось сказати – він, той, що гасив власною рукою усі пожежі, які люди в таємничий спосіб пов’язували з Маґдою. В нього була змога розпізнати всі симптоми і підґрунтя пожеж; він відрізняв їх якимсь окремим, своєрідним почуттям від інших «звичайних», бо недаремно вважався першорядним пожежником. Якби його спитали на сповіді: «Сержанте Шпонар, чи твоя донька винна?», то відповів би, що ні. Але якби хтось поцікавився, чи вірить у безумовну невинність Маґди, то рішуче би заперечив.
Однак найболючішим було те, що Маґда – його рідна кров. Була в цьому якась страшна іронія, що його рідна дитина створила довкола себе ту спустошливу силу, яку він затято винищував стільки років. Інколи він думав, що, може, через затятість, з якою долав вогонь, жорстока стихія мститься йому таким чином. Ось і тепер, в цій нічній самотині думки не давали йому спокою. Він важко піднявся з тапчана, і щоб якось відігнати виснажливий кошмар, почав переглядати правила готовності, вирізані на стіні. Але й це його швидко знудило, і він відвернувся до дошки з наказами та почав креслити крейдою якусь карикатуру.