Та враз тишу розірвали три пронизливі удари. Заграли пожежні автомати.
У сторожовій вежі почався рух, під вікнами квапливо метушилися якісь постаті. Кожна хвилина приносила йому нові подробиці, уточнені за хвилину, секунду. Пожежник заплющив очі і боявся подивитися правді у вічі. Врешті, встромив свій гострий погляд у апарат, де вже чекала готова відповідь; стисла, виразна, невблаганна.
– Горить! Дільниця ІX – Ґарбарі. Млинарська.
Шпонар зблід і захитався. Передчуття його не обдурило. Так, то було там! Де інакше? Безсумнівно, горіло в Духніців! Вогняна історія розпочалася заново. Вже на третім тижні служби! Не було часу для роздуму, треба було діяти, видавати накази, брати на себе командування.
Тривожно грала сурма, скликаючи до готовності. Помпувальники спросоння поспішно гуртувалися, одягали шоломи і перекидали через спини сувої шлангів.
Сержант вибіг з вартівні на двір. Всі вже зібралися і нетерпляче чекали виїзду. Через браму вивели кілька помп, виїхав автомобіль з реманентом. Шпонар, заспокоївшись і набравши рівноваги, роздавав доручення.
– Вентилі в порядку? – запитав.
Кілька слухняних рук нахилилося до поршнів і зробили пробу.
– Пане сержанте, доповідаю, вентилі працюють, – заявив один з помпувальників.
– Добре. Агов, хлопці! – гукнув, займаючи місце в одному з автомобілів. – Кому в дорогу, тому час! З Богом, рушаймо!
В повітрі заграла бадьора мелодія сурми. Розкрились обидва крила брами і з галасом, в кривавому світлі смолоскипів рушили в тишу вулиць автомобілі: на чолі мчав у шаленому темпі автомобіль зі спорядженням, за ним другий наїжачений драбинами, вилами, з потужним вмістом води всередині, за ним дві помпи типу «Матадор», а вкінці авто з екіпажем під командуванням сержанта…
Була третя ранку, глуха, листопадова ніч. Вітер невпинно піднімав порохи, кидаючи у вічі. Звідкись, з садів, летіли зжовклі осінні листки і з сухим шелестінням котилися плитами тротуарів… Здаля понад баштами костелу виднілась пожежа. У вікнах з’являлися перелякані голови, у брамах заспані шимони; на майданах почали збиратися купки людей.
– Горить! Горить!
Ці крики долинали аж до майдану Святого Духу. Із-за кам’яниць стрельнули в криваве небо язики вогню, вився дим у чорних, жалобних сувоях. Людський гамір все наростав і наростав. Минувши стрілою майдан, вони обігнули будівлю пошти, і тут вдарила в очі грізна краса пожежі. То горів п’ятиповерховий дім купця Духніца. Вогонь на висоті другого поверху, підкріплений подувами осіннього вітру, охопив за чверть години верхні поверхи, і сягав пурпуровою стрічкою першого поверху. Навіть о нічній порі довкола було ясно, як удень. Серед крику людей і тріску полум’я, пожежники в’їхали на засипаний тисячею іскор сквер перед кам’яницею. На вулиці навколо дому лежали купи викинутих з жител речей, скрині, шафи і килими у дикому хаосі безладу.
Пожежа вибухнула раптово і поширилася так швидко, що багато кому ледве вдалося утекти в самій білизні. Іншим дорогу відтяло полум’я з нижніх поверхів, і вони залишилися в палаючому будинку, чекаючи допомоги пожежників. Щохвилини у вікнах з’являлися сполотнілі обличчя нещасних, марно благаючи порятунку. Якась жінка в розпачі кинулася з третього поверху на бруківку і розбилася. Саме тоді приїхали пожежники. Умить з вулиці усунули людей, і пожежники утворили єдину лінію від дому до берега сусідньої ріки. Перш ніж гумові помпи набрали достатньої кількості води до резервуару, розпочали свою діяльність потужні вогнегасники, які наповнювались через підручні водонапірні установки, водночас до муру приставили п’ять розсувних драбин. З вужем у руках першим на щаблі піднявся сержант Шпонар.
– За мною, хлопці! – гукав товаришам.
Шестеро пожежників почали підніматись за ним до поверхів, які були під загрозою. Сягнувши другого поверху, Шпонар пустив струмінь води у квартиру, в якій клубочилося густе руно вогню і диму.
– Звідси вже втекли, – зробив швидкий висновок сержант. І залишив другий поверх двом товаришам, які вже його наздогнали.
Оскільки драбина не висувалася вище, він зачепився карабінчиком за передостанній щабель, вхопив драбину, яку йому подали знизу, і зачепився гаком за вікно третього поверху. Опісля він з дивовижною вправністю і швидкістю почав підніматися вгору із топірцем в правій руці. На одному з балконів згурдилося кільканадцять мешканців, закриваючись руками від пронизливого жару.