– Ті поштивці, – звірявся він дружині, – обмовляють нас: кажуть, що ми трохи подуріли на ґрунті червоного кольору, але не знають, бідні, що самі стали жертвою набагато гіршої пожежоманії.
– То правда, – визнала пані Марія, вдивляючись у залізні сувої електричного радіатора під стіною. – Я взагалі маю таке враження, що всі ті заходи безпеки, яких ми тут дотримуємося, цілком зайві, ба навіть просто смішні. От, наприклад, дивлячись на ті мертві рури радіатора, які розсіюють темні хвилі тепла, я жалію за нашими старими добрими п’єцами. Так солодко балакалося при тріскотні вогню, у світлі червоних миготливих відсвітів на стінах.
– Ти маєш рацію, Марійко. Мені теж так здається… Та ще не все втрачене. Завтра ж накажу збудувати п’єци, будемо мати вогонь, запах живиці і снопи іскор.
– Ура! – вигукнув втішений Юзьо і аж засвітився з радощів. – У нас будуть п’єци! Буде вогонь! О, як то буде гарно і добре, татку!
І в перші дні грудня вілла обігрівалася вже по-старому п’єцами, а в салоні у великому старосвітському коминку бушував веселий вогонь.
Зробивши перший крок, треба йти далі. Роєцький, осмілівши, дійшов до цілковитого зухвальства. Протягом грудня перестали їсти у ресторанах, Мар’яна на превелику свою радість знову зайнялась гастрономічними проблемами сім’ї.
– Ну, то вже порядок, прошу вельможного панства, – виголосила вона, вносячи перший раз до столової обід власного виробництва. – Чи ж це чувано – брати обіди і вечері у якійсь харчевні. Та ж вдома кухня, як золото, начиння блищить, як діаманти, а ми тільки те й робимо, що носимо з ресторації тоту бридоту, ніби нема кому приготувати. Світ такого не видів.
Бунтівлива реакція швидко прогресувала. Попри електричне світло у вжиток знову ввійшли старі добрі гасові лампи. Пані Марія навіть принципово надавала їм перевагу, шиючи або читаючи ноти, бо ж «електрика шкідливо діяла на її зір». У будинку з’явились свічки, яких давно ніхто не бачив. Одним словом, прадідівське освітлення і обігрів одержали у Погариську повну перемогу над винаходами прогресу в тій галузі.
Довгими зимовими вечорами вся родина збиралася у салоні при каміні, який став осередком домашнього життя. Червоне вогнище, ятрилося жаром полін, робило на господарів непереборний вплив, притягаючи до себе таємничою суттю стихії. Годинами сиділи мовчки, задивившись у криваві челюсті, слухаючи прискання іскор та шипіння тліючого дерева. Чар вогню особливо сильно діяв на пана Анджея та Юзя, вони майже змагались, підкидаючи – часто без потреби – свіже паливо.
– Татку, – визнав якогось вечора хлопець, – я хотів би мати в кімнаті таке велике вогнище, як те, що пастухи розкладають восени на полонинах.
– Мам! – звернувся він до пані Марії, що грала якусь бурхливу рапсодію, потопаючи очима у вогні, – правда, що вогонь, то гарна, дуже гарна річ?
– Правда, синку – відповіла мама, заслухана у бурхливу мелодію.
І мовби ілюструючи захоплення дитини вогнем, почала грати арію з «Трубадура».
Фанатичний культ вогню прибрав у Юзя дитинні форми, властиві його вікові. Батьки кілька разів зауважили, як він серед білого дня запалював цілком непотрібні свічки і годинами бавився їхнім пломенем. Входячи одного разу до спальні, пан Анджей побачив на столі стос паперів і газет, що яскраво палав, а коло нього Юзя, який сидів і зачаровано спостерігав процес горіння.
Через кілька днів, прибираючи покій, Мар’яна розгублено видобула з-під ліжка якийсь обвуглений предмет, загорнутий у килимок. Пані Марія провела суворе слідство і вияснила, що тим таємничим недогарком була стара шахівниця пана Анджея, яку Юзьо таємно прирік на страту спаленням.
Хлопчак тремтів зі страху перед батьківським гнівом і заховався у глухий кут. Та на загальний подив, Роєцький прийняв повідомлення про злочин з якимось дивним розумінням, не роблячи синові ані найменшої догани.
На пункті симпатії до вогню поміж батьком і сином наступило взаєморозуміння, навіть зрівняння. Архіваріус став на позицію дитини, він неначе розумів слабості Юзя, а навіть – дивна річ – заздрив йому, що може так просто задовольнити свою пристрасть. Невдовзі мав його перевершити.
Десь в середині січня виникла ідея влаштувати «забаву у вогонь».
Коли дружина займалась з сином фортепіанними етюдами у салоні, Роєцький вирішив зробити їм несподіванку. Тихо, не звертаючи на себе уваги, прокрався з пляшкою спирту до спальні і тут вилив весь вміст на одну з подушок, а потім підпалив.