Та з початком лютого кореспонденція раптом урвалася. Ще якийсь час недогарки прибирали форми літер, та, попри зусилля, Чарнецький не зумів скласти з них жодного слова: виходили або ж беззмістовні шеренги приголосних, або довгі, багаточленні набори голосних. «Пошта» виразно зіпсувалася, аж нарешті жужіль цілком утратив вигляд букв.
– Кореспонденція закінчена, – зробив висновок пан Антін, ставлячи велику червону крапку у «Діярії вогневих повідомлень».
Кілька тижнів панував спокій. Чарнецький закінчив тим часом план і конструкцію газового вогнегасника й почав виробляти патент на нього. Праця над проектом вичерпала його: відчув себе виснаженим, періодично мав приступи каталепсії. Напади відбувалися непомітно для оточення, звичайно вночі, під час сну. Пробуджуючись, чув себе надзвичайно втомленим, немовби всю ніч подорожував пішки. Та не звертав уваги на свій ненормальний стан, бо перехід відбувався легко, без найменших струсів: тільки сон поглиблювався, коли з природного переходив у каталептичний. Разом із втомою після пробудження накочувались яскраві й барвисті згадки і мандрівки, які він відбував під час сну. Чарнецький немов цілу ніч видирався на гори, відвідував чужі міста, волочився якимись екзотичними країнами. Нервове виснаження, яке відчував о тій порі над ранком, здавалося наслідком нічних подорожей, і – дивна річ – так, власне, він собі ту втому і тлумачив. Бо для нього ті нічні походеньки були чимось цілком реальним.
Проте нікому цього не оповідав. Люди й так багато про нього знали; навіщо занадто втаємничувати сторонніх у царини життя власної душі?
Та якби звернув увагу на оточення і дослухався до того, що про нього в ті часи перешіптувалися, може, міг би ще щось змінити.
Мартин поглядав на пана якось дивно, з підозрою і явною недовірою. Мав бо до того багато причин. Десь у першій половині березня, ідучи пізно ввечері зі свічкою у руці з кухні до своєї комірки попри спальню начальника, спостеріг у глибині коридору постать свого господаря, яка швидко прямувала геть. Трохи здивований поспішив за ним, гадаючи, чи йому бува не привиділось. Проте доки дійшов до кінця сіней, Чарнецький зник з очей.
Занепокоєний пригодою, Мартин на пальцях закрався до покою, де застав начальника у глибокім сні.
Через кілька днів – знову вночі – повторилося те саме на сходовій клітці, Мартин зауважив пана, який пильно дивився униз, перехилившись через поруччя. Слузі мороз пробіг поза шкірою, і він кинувся до Чарнецького з криком:
– Пане, що ви робите? Боже, та то ж гріх!
Та доки добіг до місця, постать зігнулася, якось дивно зібгалася і без слова відповіді зникла у стіні. Мартин, перехрестившись, швидко зайшов до спальні, щоби переконатися, що і цього разу його господар спить камінним сном.
– Тьху ти, – муркнув старий. – Чари, чи що? Та я ж не п’яний!
І вже хотів піти до себе, коли зауважив у глибині покою нову прояву: за пару кроків над головою сплячого висів у повітрі криваво мигаючий пломінець. Мав вигляд охопленої полум’ям гілки, з якої у бік пана начальника щохвилини висувалися довгі вогняні мацаки, неначе намагалися його досягнути.
За мить вогняна нечисть квапливо відсмикнула щупальця, які були витягнуті в бік сплячого, згорнулася в монолітний стовп вогню і з тихим сичанням конаючого полум’я згасла за кілька секунд.
У кімнаті запанувала темрява, слабо розвиднена полум’ям свічки, що її слуга випустив на підлогу, Чарнецький, струнко витягнутий, спав на ліжку.
Наступного ранку Мартин обережно промовив йому щось про поганий вигляд, радив закликати лікаря, та пан Антін збув його поради жартом, ані гадки не маючи, що йому світить. А за два тижні сталася катастрофа.
То була пам’ятна для міста ніч з 28 на 29 березня. Чарнецький повернувся того дня пізно ввечері, смертельно втомлений рятунковою акцією на залізничному складі. Працював у вогні, як герой, незважаючи на смертельну небезпеку, вирятував із вогню кількох службовців, які замкнувшись десь у глибині складів, спали сном праведників. Повернувшись коло десятої ранку додому, начальник упав в одязі поперек ліжка, як мертвий, і одразу запав у глибокий сон.
Мартин, якого вже кілька днів мучив неспокій за свого пана, вірно вартував у сусідній кімнаті, час від часу заглядаючи до спальні. Коло дванадцятої години ночі його зморив глибокий сон; сива голова старого важко похилилася на рамено і безвладно спочила на столі.
Та раптом його розбудив трикратний стук. Прокинувся і, протерши очі, почав наслухати. Та звук більше не повторився. Тоді з лампою в руці зайшов до сусідньої кімнати.