Я намацав електричний ґудзик і щосили крутонув його. Світло спалахнуло воднораз із моторошним вигуком з моїх грудей.
На кріслі, висунутому на середину покою, я розгледів драглисте людське тіло, що поставою і рисами обличчя віддалено нагадувало Стославського. Тіло було геть прозоре: я виразно бачив крізь нього протилежну стіну і меблі…
Не вірячи очам, я торкнувся його: рука потрапила на щось піддатливе, як густий плин. Я швидко відсмикнув руку – з пальців зіслизнула якась липка, глеювата, як галярета, субстанція і поволі стекла на долівку.
Раптом маса в кріслі загойдалася, слизувата субстанція затремтіла в дивовижному колиханні і розпалася на частини. Із прозорої маси почали снуватися поодинокі пасма, що, мов кільця імли, підносилися вгору, ширяли там певний час і щезали в повітрі. За кілька хвилин не лишилося нічого – крісло було порожнє: Стославський розвіявся безслідно.
Моє волосся стало дуба, я вибіг із вілли і, допавши фіякра, наказав швидше рушати. Ми їхали мовчки, освітлені відблиском шаленіючої пожежі. Сара ні про що не питалася, я теж не мав охоти до тлумачень.
Прибувши до міста, я поселив її в одному з готелів, а сам провів ніч удома.
Назавтра з часописів довідався, що пожежу щасливо погашено, і вілла не постраждала. Я поквапився з тою звісткою до Сари, і вона негайно постановила вертатись. Я відвіз її до палацику, щоб відтоді замешкати разом – це було її найпалкішим бажанням. Я без вагання погодився. Про Стославського не було й мови, наче його ніколи не існувало. Розпочалася друга фаза мого знайомства з цією дивовижною жінкою…
Я ні на крок не відступав від колишньої тактики. Хоч ми й жили разом, у щоденному дотиканні, наші стосунки так і не стали подружніми. І хоч я й не мав беззаперечних доказів вбивчого впливу, яким обертається злягання із Сарою, проте інстинкт застерігав мене перед інтимними стосунками. Я виконував при ній ролю приятеля, ідеального опікуна і порадника, старанно уникаючи тілесного контакту.
Сару страшенно гнівив мій опір, а водночас і зміцнював бажання його зламати. Вона вдавалася до тисячі хитрощів і підступів, на які лише спроможна одержима пристрастю жінка.
І, мушу зізнатися, я не раз переживав моменти шаленої спокуси – та ба, від образу Стославського, моторошної візії його останньої, галяреткової форми земного буття у тій препишній спальні крижаніла кров у жилах.
Моя дивна непоступливість спершу злостила її; перші місяці нашого неприродного співмешкання були чередою бурхливих сцен. Коли вона допитувалася причини, я завше списував усе на карб платонічного кохання, яке, мовляв, вона у мені пробудила.
– Я надто шаную тебе, Саро, – озивався я на її пристрасні вибухи, – аби використати твоє тіло фізично. Я здійняв тебе на надто високий п’єдестал, аби торкнутися тебе бодай пальцем. Не хочу плямити свого ідеалу.
Тоді вона дерла з мене лаха, прозиваючи звироднілим ідеалістом чи ще менш улесливими епітетами. Я зносив усі обмови з зимною кров’ю, вичікуючи, що то воно буде далі.
Так минув рік. І коли спершу Сара була переконана у швидкій звитязі, то тепер упевненість звільна полишала її. Марність усе рішучіших атак, певно, збивала її з пантелику – тепер вона позирала на мене з подивом і – дивна річ – почасти з побоюванням. І цей її страх урешті зрадив мені спонуки її поведінки. Я втямив, що спрага подружніх стосунків зі мною була зумовлена не самою лише хіттю, а мала значно глибші корені – для неї, безсумнівно, це було питанням життя чи смерті. Це її й згубило. Фізичний потяг до мене став для неї фатальним – фатальним для жінки, що звикла до перемог, перед якою досі не встояв жоден мужчина. Допоки вона ладнала тенета для чергової жертви, поміж нею і жертвою повставав специфічний, обопільно небезпечний стосунок: її подальша доля залежала лише від поведінки мужчини.
Якщо б він поступився і став злягатися з нею, Сара б його мала в жмені. Однак, поки він пручався, справа набирала оберту, загрозливого для цієї виняткової жінки. Видно у такому випадку, вона не могла спокійно впасти в обійми іншого, принаймні, допоки не жбурляла собі до ніг упертого обранця. Досі її життя було звитяжним походом, абсолютним тріумфом непереможної приборкувачки чоловіків. Утім, настав час відплати, і я був знаряддям цієї відплати. Сара Браґа не могла розірвати зі мною, не могла віддалити мене попри відчайдушні зусилля.
А мої сили що не день прибували, воля що не день зміцнювалася. За рік погрози і кпини вступилися покорі і розпачливому благанню. І тепер Сара Браґа, пихата королева Сара лащилася біля моїх ніг.