Пристрасне освоєння велосипеда військовими навело французького художника-фантаста тих років А. Рабіда на думку, що й через сто років — він навіть вказав точну дату — в… 1984 році (!) воюватимуть неодмінно на велосипедах. Своє передбачення вразливий митець утілив у рисунок, на якому неокавалеристи озброєні довжелезними списами, атакують ворога на двоколісних Машина (в книзі вміщено репродукцію).
Забігаючи наперед, мушу сказати, що такому прогнозу не судилося збутися Однак велосипед і до наших днів залишається таким собі екстравагантним атрибутом в деяких арміях світу, зокрема в швейцарських збройних силах, між іншим, оснащених сучасною бойовою технікою. "Вночі або в туман вони особливо небезпечні,— заявляють теперішні швейцарські стратеги. — Завдяки швидкості та безшумності вони ідеальне підходять для блискавичних атак та бо нових дій на перетятій місцевості" Зрозуміло, що мовиться не про якусь нову "диво-зброю", а про звичайні велосипед. До речі, до складу кожного із трьох польових корпусів швейцарської армії входить полк солдатів-велосипедистів, озброєних протитанковими гранатометами та ручними кулеметами. Сама ж конструкція армійського велосипеда була розроблена ще в 1905 році і з тих пір зазнавала лише не значних змін. Після другої світової війни велосипеди отримали барабанні гальма, а в 1984 році — фару та задній габаритний відбивач. Ясна річ "сталевий кінь" зразка 1905 року уже давно доживає свій вік. Власне, том командування збройних сил Швейцар розробило програму "Велосипед 199 року". Проектувальні роботи нової моделі тримаються у великому секреті. Обнародувано лише загальні технічні дані нової двоколісної бойової машини: вага 22 кілограми, 2 передачі, шини із світловідбиваючим покриттям та кермо сучасної форми.
Так французький художник-фантаст Е. Рабіда уявляв собі війну на велосипедах.
Ера велосипеда в нашій країні починається з кінця 60-х років минулого століття. Спершу велосипеди ввозилися з-за кордону, потім їх виготовляли кустарно в майстернях. "Русские ведомости" за 1869 рік повідомляли: "Не так давно деякі магазини на Кузнецькому мосту одержали чисельну партію самокатів, або велосипедів. Це, як відомо, дво- та триколісні екіпажі, на яких вершник може їхати без коня куди заманеться, рухаючи колеса своїми ногами і керуючи своїм екіпажем з допомогою стержня. Такий самокат може робити по 18 верст за годину". Так, у 90-х роках кількість велосипедів у царській Росії становила 6 тисяч. Двоколісні машини поступово заполонили вулиці і дороги, змушуючи візників рахуватися з новим транспортом. "Наші циклісти (так називалися тоді велосипедисти) показують неабияку майстерність. На Хрещатику вони їздять то вперед, то назад по рівній бруківці з трубними звуками і дзвінками", — писала "Київська пошта" в 1910 році.
Перша фабрика велосипедів у нашій країні відкрилася в Москві, згодом тут став до ладу велосипедний завод "Дукс". А найбільшим велосипедним підприємством вважався тоді завод Лейтнера у Дерпті. На початку першої світової війни завод "Лейтнера і К°" евакуюють до Харкова, де на його базі засновується один із потужних велозаводів країни — нині Харківський велосипедний завод ім. Г. І. Петровського.
Кому не відомі машини з маркою "ХВЗ"? Харківські велосипеди давно зажили світової слави. Дорогами В'єтнаму і Голландії, Куби і Лівану та інших країн мчать "України", "Супутники", "Туристи", "Старти"… Свого часу харків'яни виготовили і спеціальну велоколяску для автора роману "Як гартувалася сталь" письменника Миколи Островського, і п'ятиколісний чудо-юдо цикл для циркових трюків Олега Попова. Завдяки моделям давноминулих років, що дбайливо зберігаються в заводському музеї, спеціалісти виготовили старі моделі, наприклад, для зняття кінострічок "Ленін у Парижі" і "Червоні дзвони".
Велосипеди початку XX століття.
Широко відзначила країна велосипедний ювілей, присвячений 60-річчю випуску першого радянського велосипеда, що зійшов з конвейєра в Харкові 13 березня 1924 року. В Політехнічному музеї в Москві демонструвалася експозиція "На велосипед!", відкрита на честь цієї дати. Скажу як відвідувач: то був дивовижний парад двоколісних машин усіх поколінь. І якби кожному глядачеві спало на думку прогулятися на велосипеді — усім би знайшлося по одному персональному екіпажу. Любителям старовини сподобалися б моделі, які ще не набули звичних нам класичних форм — наприклад, дерев'яний "бігунок" Дрейза зразка 1817 року чи схожий на доісторичну реліктову істоту "павук" Артамонова-Кузнецова. Поруч вишикувалися в бойовий ряд складані велосипеди, що були на озброєнні самокатних частин російської армії. Своє перше бойове хрещення вони дістали в 1902 році під час військової експедиції до Персії. Легкокрилі велоколісниці складалися просто — вдвоє по вертикалі, солдати переносили їх через непроїжджі місця, як похідні рюкзаки.