У 1967 році бельгієць Ф. Браге облюбував велотрек у Римі, де, на його думку сприятливіші кліматичні умови, і добився нового рекорду — 48 кілометрів 93 метри. Коментуючи цей успіх, один спеціаліст завважив у пресі: той, хто збираєтьс побити рекорд Браге, повинен обрати трек з розрідженим повітрям. Кліматичним фактором скористався датський гонщик О. Ріхтєр, який перебрався через океан у Мехіко і тут, на високогірному треку, записав на свій рахунок аж три рекордних заїзди. Його останній результат — 48 кілометрів 879 метрів.
Нову "висоту" наважився взяти бельгієць Е. Меркс, кращий гонщик-професіонал 70-х років. 20 жовтня 1972 року він стартував на треку в Мехіко перед телевізійними камерами і тисячами глядачів. Фінішував рекордсменом, але до рубежу 50 кілометрів не вистачило 569 метрів. Та все-таки це була гонка, яку репортери назвали "сміливим ривком у XXI століття".
50-кілометровий бар'єр було взято через 12 років — 12 січня 1984 року. Цього разу світ здивував французький гонщик високого класу Франческо Мозер Одягнений в уніформу "астронавта", він осідлав на мексіканському треку, я писали газети, "науково-фантастичний велосипед" і пролетів за годину 51 кілометр 151 метр. Спеціальний костюм, шолом і взуття для нього виготовили з урахуванням вимог аеродинаміки. Його велосипед — теж незвичайний, сконструйований з алюмінію і титану. Замість традиційних коліс зі спицями — суцільні диски, виплавлені з вуглецевого волокна. Колеса-диски зменшували турбулентність (завихрення) набігаючого потоку повітря, зводячи головний опір до мінімум). Компоновка рами була така, щоб значна частина тіла велосипедиста припадала назаднє колесо, важче і менше од переднього. Крім того, укріплені на ободах коліс грузила утворювали ефект маховика, завдяки чому велосипед довше зберігав розвинену швидкість. Комп'ютер, що вів заїзд, засвідчив: рекордсмен здійснював за хвилину 104 оберти педалей, 12 вдихів-видихів, а пульс вистукував 156 ударів.
До 1988 року спортивна перемога Ф. Мозера лишалася неперевершеною. Кому пофортунить обійти її — покаже час.
Ну й чи ж далеко вирвався вперед із своїх живих побратимів "залізний коник"? Хоч як дивно, прадавня дуель триває й досі. Наприклад, кілька років тому чемпіон годинної гонки Ф. Мозер ризикнув позмагатися на іподромі в Мілані із скакуном за кличкою Лансон, ж іншим, світовим рекордсменом у заїзді на 2 кілометри. На короткій дистанції в один кілометр він перетнув фінішну стрічку першим, залишивши рисака позаду на 6 метрів.
Гоночний велосипед каліфорнійця А. Еббота.
Велосипед знову виявився прудкішим за коня. Та роком пізніше пальму першості перехопив норовистий рисак з кличкою Факір. Виявляється, гривасті красені не такі вже й безнадійні суперники. У змаганні з екс-чемпіоном світу велогонщиком-професіоналом Ф. Мартенсом з Бельгії він промчав один кілометр швидше — за 1 хвилину 12,2 секунди. Після фінішу спортсмен виправдовувався: "Все сприяло моєму супернику, і передусім звична для нього траса". Пощастило коневі чи ні — судити очевидцям. Але та давня суперечка між конем і велосипедистом не перестає хвилювати й сьогодні.
У наш стрімкий час швидкість стала чи не найголовнішою ознакою науково-технічного прогресу. До фантастичних меж довели її космічні кораблі, надзвукові літаки, спортивні автомобілі, мотоцикли, навіть лижники і ковзанярі переверчують самих себе, А от велосипедисти прогресують повільно. Спеціалісти пояснюють це тим, що протягом багатьох десятиліть винахідники та конструктори здебільшого ігнорували принципи аеродинаміки при створенні нових веломашин або застосовували їх несміливо, частково, половинчасто. А це упущення істотне, оскільки при швидкості за 40 кілометрів за годину опір повітря для педальних апаратів переростає в потужний гальмівний фактор.
Сучасний велосипед має бути швидкісним. Таку мету поставили перед собою велоконструктори наших днів. Заповітна їхня мрія скромна: близько 100 кілометрів за годину. Звичайно, в космічний вік така швидкість не вражає, але намір не може не захоплювати, бо розраховують досягти її лише "потужністю" власно сили. Пошук проводитиметься в царині аеродинаміки.