Ось так велосипед вийшов на важливу стратегічну проблему — господарчу. Велоконструктори встановили, що при середній швидкості 25–30 кілометрів за годину веловаговик може перевозити до 80 кілограмів, не враховуючи ваги водія. Очевидно, тому в багатьох країнах світу на велосипедні колеса стали покладатися більше, ніж на автомобільні. До того ж велосипеда-трудівника можна пристосувати і для виконання інших робіт, скажімо, качати воду, боронувати, полоти тощо.
Обмеженість вільних майданчиків та певні труднощі, пов'язані із зберіганням транспорту, зумовили появу складаних веломобілів. Вдалу конструкцію розбірного двомісного веломобіля створив В. Ульяновський. Його "Колібрі" при вазі 35 кілограмів має такі габарити: у робочому положенні 1550X1350X1050, в складеному— 1350Х1050Х450 міліметрів. Як стверджує сам конструктор, цю незвичайну веломашину він виготовив в домашніх умовах, користуючись одним механічним інструментом — електродрилем.
Дослідний зразок "Колібрі" демонструвався на ВДНГ СРСР у Москві, де був відзначений срібною медаллю. У цьому веломобілі спеціалісти побачили важливі риси можливого промислового варіанту.
У Москві відкрився Клуб ентузіастів біотранспорту. Тут під керівництвом досвідченого конструктора В. Ульяновського розробляють спортивні веломобілі, проводять дослідницькі роботи щодо застосування легких матеріалів, зокрема алюмінієвих сплавів, полімерних плівок, сучасної технології. Один із клубівців — випускник МАДІ Олександр Лавренко змайстрував веломобіль з особливою конструкцією рами, що з'єднує дві двоколісні секції. Отже, за півхвилини веломобіль можна роз'єднати на два "велосипеди моделі Лавренка". Неординарна конструкція рами дала можливість ліквідувати осьові навантаження на колеса, збільшити стійкість веломашини на віражах. На дачу, що знаходиться на відстані 30 кілометрів, Олександр, його дружина Ліна та трирічний син Павлик прибували на своєму велоекіпажі за годину. А це — швидкість міського маршрутного автобуса.
Щосереди після робочого дня московські прихильники біотранспорту — робітники, студенти і учні, інженери, учені і просто пенсіонери — збираються в пілоні Центрального парку культури та відпочинку імені М. Горького. До пізньої ночі не стихають дискусії над ескізами, кресленнями та новими моделями. Розглядаючи творчі роботи, техрада клубу враховує і їх патентоздатність. Вона ж готова поділитися своїм досвідом як в індивідуальному порядку, так і задля організації заводського випуску веломобілів.
Конструюванням біомобілів захоплюється чимало молодих романтиків Вільнюса. На рахунку групи, яку очолює В. Довіденас, більше двадцяти моделей різного призначення. Всі вони успішно пройшли випробування дорогою в гонках, проведених як у місті, так і за його околицями. Найбільша швидкість, якої досягли спочатку, не перевищувала 40 кілометрів за годину. Зрозуміло, такий "поріг" не влаштовував вільнюсців. Адже тоді зарубіжний рекорд швидкості (1980 р.), наприклад, для двомісного веломобіля сягнув за цифру 100. Знаючи про це, вільнюсці засіли за книги, вивчили антропометрію, фізіологію, аргономіку… і з'ясували, що перші моделі були далекі від… науки. Переглянули позу веломобіліста і м'язовий привод, що йшов од рук. Рух за принципом академічної греблі підкупив спершу тим, що його методика відпрацьовувалася століттями. Однак спор-іна медицина підказала, що потужність м'язів тим вища, чим більший їх об'єм, найбільша м'язова група, звісно, у ніг: бо якщо палець руки, приміром, втомлюється за 5 хвилин, то ноги здатні трудитися понад годину. Вони не лише потужніші, а й витриваліші. Тож у наступній моделі "водій" уже напівлежав і ногами крутив педалі, приладнані спереду. Цей веломобіль вдалося розігнати до 60 кілометрів за годину.
І це далеко не межа. У Вільнюсі задумали модель, яка рухатиметься без надвірних зусиль зі швидкістю понад 100 кілометрів за годину. Обертання педалей (мінять на поступальний рух, чим вдасться збільшити рухому силу в півтора раза. Витрату фізичних зусиль зменшать, поліпшивши аеродинаміку (найідеальнішою формою вільнюсці вважають "краплю, схилену набік"). Проектуються також туристський веломобіль із додатковим сидінням і багажником, на якому могла б подорожувати молода сім'я, і веломобіль-амфібія для рибалок, щоб снували по озерах і річках, мов на легкокрилій яхті. Та найбільше уваги приділють гоночному веломобілю для змагань на велотреку, що по суті стане новим видом технічного спорту — велокартингу.