Уже розробляються спеціальні велосипеди для водолазів. Першими захопилися ними новозеландські водолази. Перед тим, як пірнути на глибоке, їм доводилося пробиратися мілиною понад 5 кілометрів. Хтось спробував їхати велосипедом, але звичайні шини застрявали в піску. А коли сконструювали триковий велосипед із товстими шинами, добиратися на робоче місце стало приємніше.
Аквопед француза Івану ле Касри. 1985 рік.
На велосипеді можна кататися і під водою. Світовий рекорд безперервної їзди на двох колесах у водному середовищі встановив шведський спортсмен Ерік Ларссон. Він надів водолазну маску, прив'язав до багажника кисневий балон і, опустившись на дно плавального басейну, прогасав під водою 155 годин. Сумувати йому не доводилося, оскільки протягом шести діб у басейні тренувалися плавці, ватерполісти та майстри синхронного плавання. До речі, серед молоді Швеції дедалі більшої популярності набуває катання на велосипеді під водою Юнаки і дівчата роз'їжджають на двоколісних машинах в аквалангах, влаштовуючи змагання на швидкість чи "художню їзду".
На початку 80-х років у Каліфорнії уперше заявив про себе гірський велосипед, або точніше, хоча це прозвучить не так й романтично, велосипед для їзди по пересічній місцевості. Нарешті збулася прадавня мрія туристів про велосипед, не якому можна було б подорожувати в гірських краях. За досить короткий строк ця велоновинка набула популярності на Заході. Так, брати Крейн, піднімаючись по спіралі, вибралися на диво-велосипедах майже на вершину гори Кіліманджаро, досягнувши відмітки 5745 метрів. Група туристів перетнула на них Лалландію, а заповзяті "послідовники Скотта" успішно завершили велопрохід льодами Антарктики. Уже започатковано навіть міжнародні змагання на гірських велосипедах, зокрема у Франції, де пройшов нещодавно чемпіонат світу. В Англії відкрито кілька центрів по прокату, де можна записатися на спеціальні курси, аби переконатися у перевагах слаломних велосипедів.
Японський варіант нового "скорохода".
Що являє собою гірський велосипед? Найголовніша його ознака — це міцність і приземкуватість. Шини коліс значно ширші від звичайних і мають глибокий детекторний рисунок, який нагадує підошву туристського черевика. Кермо — пряме, розширене, що полегшує керування у важкопрохідних місцях. Наявність 5 приводних шестерень, а в деяких моделях навіть 18, допомагає швидко приховуватися до різних ділянок шляху. Механізм перемикання швидкостей виявлено на кермі, тож переходити на потрібну швидкість можна, не відриваючи від рукояті руки. Не менш важливо й те, що велосипед обладнаний міцний багажником і пристосуваннями для різного туристського причандалля. Винайдення гірського велосипеда вочевидь виллється в новий і захоплюючий різновид любительського велоспорту.
А що нового можна додати в конструкцію земного велосипеда? На якому б вузлі не затримався наш погляд, кожен перевинайдений уже не один раз. І все ж час від часу з'являються ідеї, які обіцяють омолодити "сталевого коника". Наприклад, велоконструктори, захоплені космічними польотами, розробляють для космонавтів спеціальні велосипеди. Про велоергометр, який прижився на орбіті, вже розповідалося, а ось велосипед для поїздок по… Місяцю належить ще випробувати. Цей унікальний транспортний засіб розробив інженер-винахідник Девід Уїдсон. Його веломісяцехід є не що інше, як двомісний велокарт, не якому астронавти можуть рухатися зі швидкістю 80 кілометрів за годину. Переваги такої конструкції очевидні: зручно, надійно і головне — є фізичні навантаження, такі необхідні космонавтам.
"Двоповерховий" екіпаж.
На всіх континентах сушать голову над проблемою створення принципово нових моделей велосипеда. Звичайно, для одних важлива швидкість, для других — комфорт, для третіх — оздоровчий ефект. Але всіх об’єднує одне — бажання зробити велосипед ще елегантнішим і кращим. Так; винахідник Франс Руїс із Голландії вважає, що крутити педалі — це застарілий спосіб. На його думку, обертання потрібно замінити поступальним рухом — тобто натискувати на спеціальні важелі. Руїс підрахував, що коефіцієнт корисна дії зросте на 35–40 процентів. Прихильник такої велоїзди і Ганс Гюнтер Балс, котрий винайшов велосипед для… галопу. Його рама укріплена на чотирьох шарнірах, налягаючи позмінно то на одну, то на іншу педаль, що рухається по вертикалі (вгору-вниз), їздець долучає до сили м'язів ще й вагу тіла. Перевага: за такої їзди працює майже вся мускулатура. Підстрибуючи, як на баскому коні, веловершник може "галопувати" зі швидкістю до 40 кілометрів за годину. Відпадає необхіднісь крутити педалі на складеному велосипеді, випущеному однією американською фірмою. Мабуть що, сподобається він жителям міст, бо важить небагато і в складеному вигляді вміщується в дорожньому чемодані.