— О, це велика похвала, сер! — промовив офіцер з удячністю. — Я радий, що ви схвалюєте мій вибір і що я вчинив правильно, пославши по нього.
Я щиро відповів:
— Краще і бути не могло. Не сумніваюся, що разом ми докопаємося до фактів — і до того, що за ними стоїть!
Ми піднялися в кімнату містера Трелоні й побачили все таким, як описала його дочка.
В двері задзвонили, а за хвилину зайшов молодий чоловік з орлиними рисами, гострими сірими очима і широким чолом, яке буває у мислителів. В руці у нього була чорна валізка, яку він одразу ж відкрив. Міс Трелоні відрекомендувала нас одного одному:
— Доктор Вінчестер, містер Росс, старший офіцер Долан.
Ми обмінялися поклонами, й лікар узявся до роботи. Ми нетерпляче дивились, як він обробляв рану. Не відриваючись від роботи, він звертав увагу офіцера на деякі особливості рани, а той одразу ж занотовував кожен факт у свій записник.
— Погляньте! Декілька паралельних ран починаються з лівого боку п’ясті й у деяких місцях загрожують радіальній артерії. Ось ці маленькі ранки, глибокі, з нерівними краями, здається, від удару тупим знаряддям. А цю завдали якимось гострим клином: тіло немовби пошматоване від бічного натиску.
Повернувшись до міс Трелоні, він раптом сказав:
— Як ви вважаєте, ми можемо зняти цей браслет? В цім немає нагальної потреби, адже він зсунеться вниз і зможе вільно висіти, проте це було б добре для подальшого комфорту пацієнта.
Бідолашна дівчина спалахнула і відповіла приглушеним голосом:
— Не знаю, я… я тільки недавно переїхала жити до батька і так мало знайома з його життям чи поглядами, що боюся, не зможу нічого вирішити в цій ситуації.
Глянувши на неї проникливим поглядом, лікар лагідно сказав:
— Пробачте мені, я не знав. Зараз нема потреби його знімати, а то я зробив би це під власну відповідальність. Згодом, якщо виникне така потреба, ми легко зможемо розпиляти його терпугом. Звісно, ваш батько мав якусь причину, щоб його носити. Дивіться! До браслета прикріплений крихітний ключ…
Він замовк і нахилився нижче, а потім узяв у мене свічку і освітив браслет. Попросивши мене знову потримати свічку, він дістав із кишені збільшувальне скло і почав оглядати прикрасу. Після докладного обстеження він підвівся і передав скло Долану, кажучи:
— Краще огляньте його самі. Це незвичайний браслет: потрійні сталеві кільця вкриті золотом — бачите, тут воно протерлося. Напевне, його не можна зняти так просто і потрібно буде щось більше, ніж звичайний напилок, щоб це зробити.
Офіцер нахилився, а потім став на коліна біля дивана, так як це зробив лікар. Якусь хвилю він досліджував браслет, повільно обертаючи його, щоб не проґавити жодної деталі. Тоді підвівся і подав збільшувальне скло мені.
— Коли оглянете його самі,— сказав він, — дозвольте і леді поглянути, якщо вона захоче! — і почав докладно записувати щось в блокнот.
Я вніс невелику зміну в його пропозицію. Я передав скельце міс Трелоні, кажучи:
— Чи не краще вам першою оглянути браслет?
Вона відступила, заперечно піднявши руку, й випалила:
— О ні! Батько показав би його, якби захотів, щоб я його бачила.
І додала, ніби пом’якшуючи свої слова:
— Ви, звісно, повинні його оглянути, ви повинні дослідити і обдумати все, і я справді… справді вам вдячна…
Міс Трелоні відвернулась, я бачив, як вона тихо плакала. Навіть у такій біді та сум’ятті їй було справді прикро, що вона знала про батька зовсім мало і це незнання випливло у такий час і стало зрозуміле стільком незнайомим людям. А те, що всі вони чоловіки, не применшувало прикрості, хоч у цьому й було деяке полегшення. Намагаючись зрозуміти її почуття, я не міг не думати, що її, мабуть, втішало хоча б те, що в цей час на неї не були спрямовані жіночі погляди, а вони проникливіші, ніж погляди чоловіків.
Я підвівся, закінчивши огляд, який підтвердив висновки лікаря, котрий знову зайняв своє місце поруч із диваном і далі опікувався пораненим. Офіцер Долан сказав мені пошепки:
— Гадаю, нам пощастило з лікарем!
Я кивнув і вже збирався зробити якийсь комплімент його спостережливості, аж тут у двері тихо постукали.
Розділ II
Дивні інструкції
Старший офіцер Долай швидко підійшов до дверей. За спільною мовчазною згодою він узяв на себе обов’язки старшого в кімнаті. Всі інші чекали. Він прочинив двері, а тоді з жестом очевидного полегшення широко розчахнув їх, і до кімнати увійшов парубок. Він був чисто поголений, високий і худорлявий, з орлиним обличчям і блискучими живими очима, які, здавалося, охоплювали все з першого погляду. Щойно він увійшов, старший офіцер Долан простягнув йому руку.