Дівчина з доброзичливою посмішкою вирішила допомогти йому.
— Ти хочеш зробити чи отримати фотографію?
— Ні, — посміхнувся він у відповідь, — я до пана Шимона. Але я можу зайти пізніше, якщо він зайнятий.
— Зачекай, будь ласка. Я спитаю.
Працівниця зникла за важкою шторою, перш ніж хлопець змінив свою думку. Раптом він пошкодував, що прийшов сюди — з украденим апаратом, схованим у сумці, наче докір сумління. І що найгірше, напевно, за хвилю йому доведеться дивитися в очі цьому приємному фотографу, який завжди вітається з ним, як зі старим другом. І не тільки вітається. Часом підходить на хвильку, щоб запитати про здоров’я бабусі. Погляд у нього такий пронизливий, що Вікторові, хоч він би й хотів приховати бабусине нездужання, доводиться зізнаватися. Іноді вони здибуються і на сусідньому базарі. Здається, що обидва вони належать до категорії волоцюг. Можуть половину суботи тинятися по тому міському блошиному ринку, що пахне квашеною капустою і поблискує викладеними на цератах скарбами.
— Вікторе?
Молодший Гродський виріс за прилавком так швидко, що про зникнення не могло бути й мови.
— Доброго ранку. У вас, мабуть, і часу обмаль… Може, я якось іншим разом… — заплутався хлопець, уникаючи ясного погляду Шимона.
— Та заходь. Побалакаємо.
Віктор думав, що це несправедливо. У дитинстві він мріяв опинитись у задній частині цього закладу, відокремленій од знімального кутка важкими дверима. Він уявляв собі, що місце, де знову оживають людські обличчя, купаючись у хімічних розчинах, являє собою невелику фабрику таємних знань, а фотограф, який сприяє цьому народженню на папері, справжній чарівник, який викликає з небуття мешканців міста. Ті, хто прийшов сюди, гарні, добре виряджені й чудово посміхаються, щоб їх, таких святкових, запам’ятало око об’єктива. І ось зараз, коли перед ним відчиняються ті важкі двері, Віктор входить до них не з дитячою цікавістю, а хіба що зі збентеженням.
— Сідай!
Як увічливий школяр, він сідає у зручне крісло й жадібно роззирається довкола. Омріяна з дитинства земля виявилась невеличким затишним салоном. Зі старою канапою, великим телевізором і розкішним портретом Валерія Ґродського на головній стіні.
— Це ваше помешкання? — запитує він, трохи розчарований буденністю кімнати.
— Ні, але я проводжу тут багато часу. Особливо там, — Шимон показує рукою на чергові двері, майже непомітно вбудовані в гладку стіну. — Хочеш подивитися фотолабораторію та студію?
Ах, ось де творяться чудеса… Віктор мовчки ходить за господарем сучасними, майже стерильними приміщеннями, на які лине хвиля штучного світла. «Вікон нема, а так яскраво!» — дивується хлопчина, намагаючись не торкатися жодної машинерії та стосів світлин, розкладених на столах майже по-військовому акуратно.
— Я й не знав, що у вас стільки клієнтів! — Хлопцеві у вічі впадає скляна шафа, що насилу вміщує сотні негативів, складених у коробочки з описами.
— Це мій архів. Ти б здивувався, якби побачив, які в мене є клієнти…
Фотограф намагається приховати веселу посмішку Зараз він залюбки увічнив би Віктора з його дитячою недовірою в очах.
— А там, за отими дверима, я ховаю справжні раритети. Це батькова колекція. Деяким світлинам ціни нема, якщо ти знаєш, що я маю на увазі.
Віктор знає. Він знається на речах, які мають іншу вартість, аніж грубий фотоапарат і омолоджувальний нічний крем. Він і сам тримає в шафі порожню пляшечку, що лишилася від маминих парфумів. Іноді навіть застромляє носа у вузьке горлечко, аби відчути чимраз слабший запах. Швидкоплинний, як час, і так само нетривкий. А проте безцінний…
— Люди заходять сюди дедалі рідше. Їм більше до вподоби ігрові автомати й фотографії за п’ять хвилин. Усі поспішають, — Шимон оглядає на світло якийсь старий портрет дами в білій хустці. — А от, наприклад, ця пані… Вона не знала автоматів і не бігла на восьму працювати. Глянь-но, скільки в ній спокою.
Віктор зупиняє погляд на прекрасній незнайомці. Жінку він бачить уперше в своєму житті, але вона не здається йому чужою.
— Це моя мама, — бурмоче Шимон, повертаючи перламутрову рамку на місце. — Я знаю її переважно з цієї картинки, — докидає він спокійно. — Так інколи буває…