У Бонні та Парижі знову ведуться розмови про участь Франції та Німеччини у спільній програмі розробки атомної зброї. Це логічний результат їхнього статусу старших партнерів у європейському блоці, але очевидно, що він має постати як відкрита загроза для Східної Німеччини та Москви.
Ми вже деякий час сподіваємося, що страх Росії перед китайцями може призвести до покращення її відносин із Заходом, але ця ситуація вносить небезпечний та суперечливий елемент.
Здається, що Вашій Святості варто чітко та публічно висловитися щодо небезпеки цієї нової гонки озброєнь, яку виправдовують як зміцнення західного альянсу проти комунізму.
Важко зрозуміти, як це можна зробити, але якби нам вдалося встановити будь-який контакт з Президією в Кремлі та представити себе як посередника у відносинах між Сходом і Заходом, не було б кращого часу, ніж зараз. На жаль, нашу опозицію до доктрин комунізму надто легко інтерпретувати як політичний союз із Заходом. Ми доручили нашим легатам та нунціям усюди наголошувати, як публічно, так і в розмовах з політичними діячами, на небезпеці нинішньої ситуації.
Як відомо Вашій Святості, ми зараз підтримуємо дружні стосунки з представниками Православної Церкви та зі старшими членами інших християнських організацій. Ми можемо з упевненістю розраховувати на їхню співпрацю в цьому питанні. Однак створення морального клімату завжди значно відстає від створення політичного, і нам доводиться зіткнутися з тим фактом, що наступні шість чи дванадцять місяців цілком можуть поставити світ на поріг чергової війни…
В Африці…
Кирило-понтифік відклав друкований текст і прикрив втомлені очі долонями. Знову ж таки, в макрокосмі, точилася боротьба за виживання людства. Китайці хотіли мати миску рису. Росіяни хотіли зберегти цивілізований комфорт, який щойно став для них звичним. Сто вісімдесят мільйонів американців мали працювати, щоб не зазнати краху ненадійної споживчої економіки. Франція та Німеччина, позбавлені колоній, мали зберегти свою переговорну силу в європейській спільноті націй.
Те, що ми маємо, ми маємо, бо це наше, бо ми це заслужили. Все, що нас примножує, є благом». Все, що нас применшує, — це загроза… Закон джунглів… Виживання найсильніших… У політиці немає моралі…
Однак, якщо коротко, виживання навіть для окремої людини ніколи не було простим рівнянням. Визначення прав та обов’язків займало теологів та правознавців протягом двох тисяч років християнського періоду, і ще тисячі років до цього. Одне діло — сформулювати закон, а одне — застосувати його, змусити всі різноманітні мільйони людства побачити його єдиним оком, визнати його божественним постановленням… На перший погляд, це було абсолютно неможливо. Однак була обіцянка. "Я, коли буду піднесений, притягну до себе все". А без цієї обіцянки у всесвіті не залишилося жодної точки опори розуму. Якщо хтось не вірив, що обертове тіло Землі утримується в безпеці завдяки продовженню творчого акту, то можна було б зневіритися і побажати, щоб воно розчинилося у вогні, щоб звільнити місце для кращого.
Знову спогади відірвались від розмови, яку він мав з Каменєвим майже десять років тому:
"Різниця між тобою та мною, Кириле, полягає в тому, що я відданий можливому, а ти — нісенітниці… "Бог бажає, щоб усі люди спаслися та прийшли до пізнання істини"… Це те, що ти проповідуєш, чи не так? Однак ти знаєш, що це дурість. Високопарна дурість, погоджуюся. Але все ж — дурість… Цього не станеться. Цього не станеться. Цього не може статися. Що для тебе рай, як не морква, щоб змусити віслюка бігти риссю? Що для тебе пекло, як не смітник для всіх твоїх невдач — Божих невдач, друже мій! А ти кажеш, що Він всемогутній. Куди ти підеш звідси? Підеш зі мною, щоб досягти малого можливого, чи будеш гнатися за великим неможливим?… Я знаю, що ти хочеш сказати: Бог робить усе можливим. Хіба ти не розумієш? В цю мить для тебе Бог – це я, бо ти навіть не можеш зрушити з місця, поки я не дам наказ… Ось! Бог дає тобі маленький подарунок. Цигарку…
Він узяв сигарету, згадав він, і з вдячністю палив її, поки його стомлений розум боровся з парадоксом, який представив йому Каменєв… Невеликий здобуток чи велика втрата? Що саме? Обмежена мудрість чи жахливе безумство? Він обрав безумство і знову був засуджений до батогів, голоду та самотності, щоб вичистити це з нього.
І ось парадокс змінився на протилежний. Каменєв зіткнувся з ситуацією, яку неможливо було вирішити, тоді як Кирило, жалюгідний в'язень, стояв на місці Бога, для якого все було можливо.