- Отож, почнемо розподіл студентів. Зверніть увагу, що кожен викладач підібраний вам випадково, не враховуючи ніяких особливостей, незалежно від статі, віку чи спеціалізації. – вона зробила невеличку паузу, покопирсавшись у своїх папірцях. – Так… перший студент… – директор глянула у список. – Адáічі Юмі, прошу сюди.
Із лівої шеренги студентів несміливо вийшла дівчина і стала попереду шеренги викладачів біля трибуни директора так, що її бачили всі присутні.
- Викладач, – продовжила Ширао-сан, – Накамýра Аі.
До директора підійшла жінка середніх літ, взяла папку із документами студентки і стала позаду неї. Кожен наступний студент, якого викликали, ставав поруч попереднього і так само позаду нього ставав викладач.
Двадцять дев’ять студентів уже вийшло на сцену. Директор продовжувала називати прізвища.
- Юкі Намі…
- Щасти тобі! – прошепотіла Міраі. Вона все непокоїлась, коли ж викличуть її, та коли почула прізвище подруги, занервувала ще більше. Намі вийшла на сцену.
- Викладач - професор Хімура Аято!
Хімура-сенсей, який стояв поруч директора, ледь помітно посміхнувся.
- Хм… - тихо промовив срібноволосий викладач до професора, скоса поглядаючи на його новоспечену студентку. – Чому тобі завжди дістаються останні?
- Іди до біса! – жартівливо озвався у відповідь Хімура. – Молись, аби тобі не перепало студентки…
- Годі! – сердито прошипіла Мізу-сан до нього.
Срібноволосий здивовано глянув на друга і за мить роздратовано хмикнув та зник зі сцени.
Міраі помітила ту хитрувату посмішку професора Хімури і згадала вчорашній непростий екзамен. Це по його волі у групу потрапила Міраі. Відповідь на екзамені, яку вона написала, не входила в ряд допустимих, але те одне слово, невпевнено нашкрябане нею, надзвичайно зацікавило Хімуру-сенсея і він наполіг саме на її кандидатурі. Ось чому ім’я Міраі потрапило в список пізніше інших, ще й останнім по алфавіту. Вийшовши у вестибюль, професор одразу помітив, як ці дві дівчини - Міраі і Намі стали подругами. Він все розраховував на те, що до нього потрапить інша студентка, але так навіть цікавіше. Принаймні, він собі так розмірковував.
На сцену вийшов передостанній студент і Міраі залишилась стояти сама. Та раптом вона помітила, що цьому студентові дістався останній викладач. Дівчину майже охопила паніка.
«Так… не може бути! Більше нікого...»
Всі присутні теж помітили. Дехто із викладачів нової групи здивовано переглядались між собою. Зчинився легкий шум.
- Останній студент нашої групи… – після деякої паузи промовила директор. Міраі відкрила очі. На неї дивилась директор… і всі решта теж. Міраі ніяк не могла себе опанувати. – Викладач… доктор Сáндервік Хатáе!
Раптом всі принишкли і перезирнулись між собою. Запанувала мертва тиша.
- Що? – із натовпу почувся здивований чоловічий голос - за хвильку на сцену повернувся той молодий викладач із довгим сріблястим волоссям. – Що… це означає? – тихо звернувся він до Мізу-сан.
- А що таке, якісь проблеми? – хитро осміхнулась Ширао, підперши рукою підборіддя, і подивилась доктору в очі.
- Ширао, якого дідька? – неголосно, але злісно мовив Хатае. – Ти ж знаєш, що я вже стільки часу не приймаю особистих студентів. Та ще й дівчат!
- Що тебе не влаштовує? – Ширао уже й не дивилась на нього. – Я маю прогнати останнього студента, бо ти розкапризувався?
Хатае був вкрай роздратований.
- Годі прикидатися! Ти сама забираєш останнього студента, коли не залишається викладачів!
- Я роблю це, коли викладачів зовсім не залишається. Але ж вільний викладач ще є, чи не так?
Тепер Хатае остаточно розгнівався.
- Юнарагі-сан, підійдіть сюди… – продовжила директор.
Міраі ледь зрушила з місця. Вона йшла надто повільно, ноги трусилися. «Страшно… і що там взагалі відбувається?»
Всі навколо мовчки напружено спостерігали за розмовою директора і викладача, а Міраі невпевнено крокувала на сцену.
- Послухай, Ширао… це вже не жарти. Я на це не… – раптом поруч них зупинилась Міраі, ніяково опустивши голову, і доктор враз замовк, перевівши погляд на дівчину. Його обличчя миттєво перемінилося – він був надзвичайно вражений і не міг відвести погляду від неї. Невисока, худенька, довге, злегка хвилясте волосся темного, майже чорного кольору із довгою гривкою та великі блакитні очі, ледь прикриті довгими густими віями, тоненькі акуратні брови і ніжної форми губи, фарфорова шкіра і тендітні руки... Хатае аж затамував подих. Міраі дивилась на викладача таким же поглядом, теж приголомшена його величним виглядом.