Міраі приголомшено дивилась йому вслід. «Що… це було?» - вона аж ніяк не очікувала такої реакції хлопця і у грудях уже збиралась злість. Раптом вона помітила неподалік двох дівчат. Хто вони були, Міраі не знала, адже ті дівчата не були із її групи. Очевидно, вони спостерігали за розмовою Міраі та Енто і якось насмішкувато кривились. Зауваживши, що дівчина їх помітила, швидко обернулись і теж кудись щезли. Раптом Міраі згадала, що зовсім недавно бачила, як вони крутились біля Енто і голосно хихотіли. Чи могли б то бути вони? Та доказів дівчина не мала, а питатись їх про це просто не було сенсу. Вона лише важко зітхнула і зав’язала волосся знову в пучок – їй було надто огидно ходити з такою зачіскою.
Сама не помітивши того, Міраі понуро приплелась в кабінет Хатае і, сівши на той високий табурет, мовчки опустила підборіддя на стіл. Викладач здивовано оглянувся на дівчину, а потім сів поруч неї.
- З тобою все гаразд? – несміло запитав він.
- Не знаю… - промимрила Міраі.
- Взагалі-то можеш мені розказати, я тебе завжди підтримаю.
Та з чого почати, дівчина не знала. Вона мовчки розв’язала пучок.
- О, ти підстриглась? – здивувався Хатае. – А тобі личить! – і якось задоволено посміхнувся.
Якусь мить Міраі уважно дивилась на нього, а потім знову опустила голову на стіл, ще більш розчаровано.
- Угу…
- Ну що? Ти обстригла волосся і сама цьому не рада чи що?
- То… не я… - тихо прошепотіла дівчина і на її очі набігли сльози. Викладач приголомшено замовк. За кілька секунд вона продовжила. – Прокинувшись зранку і піднявшись із ліжка, я зрозуміла, що моє волосся… просто залишилось на подушці… Я й не уявляю, кому воно заважало…
Хатае шоковано витріщився на неї. Та потім встав зі стільця і задумано підійшов до вікна. На його обличчі було помітно гнів і у Міраі склалось таке враження, що він знав, хто то зробив.
Авжеж, Хатае знав. Він давно помітив, як фанатки Енто проводжають поглядом безпечну Міраі. Наче загризти готові. Та втручатися він в це не збирався, лише вичікував підходящого моменту. Раптом він обернувся до студентки і впевнено промовив:
- Не хвилюйся. Я знайду винних і покараю. Будь певна в цьому.
Міраі здивовано глянула на нього.
- Не варто… Від цього моє волосся швидше не виросте… - байдуже сказала вона і пішла геть.
«Як знати…» - хитрувато подумав Хатае і взявся готувати якесь зілля.
Глава дев’ята
Захисник
На приготування того зілля пішов майже весь день. Перше одразу відправилось у смітник. Друге Хатае уважно вивчав майже дві години, перевіряв його, домішуючи різні речовини, та результат його, схоже, не вдовольнив і він відправив його вслід за першим. Із третім теж було щось не так. Воно вийшло зовсім не тієї консистенції, що мало б і Хатае роздратовано жбурнув його у камін. Він сів за свій робочий стіл і задумався, схопившись за голову. Нічого не придумавши, викладач зняв із полиці кілька старезних книг і взявся їх гортати. Кілька із них так і не стали у пригоді. Він відкрив уже, мабуть, п’яту, перегорнув кілька сторінок і натрапив поглядом на одну схему. Уважно розглянувши її, витягнув із шухляди деякі порошки із коріння рідкісних рослин і змішав у відповідних пропорціях. Потім добавив туди води і поставив на вогонь. Коли зілля закипіло і запінилось, додав до нього по кілька капель настійки з кореня гобо8, настійки із бобів софори та бамбукових стовбурових волокон. Нарешті рідина вийшла такою, як потрібно. Хатае задоволено відкинувся на спинку стільця і став чекати ночі.
А Міраі, повернувшись у свою кімнату, все ще не могла опанувати себе після розмови із Енто та Хатае. Хлопець, що стільки добивався її уваги, не зміг підтримати. І викладач, який більше розізлився, ніж вона сама. Вона кілька годин намагалась виконати домашнє завдання, але нічого так і не виходило. Голова зовсім не думала, настрій не покращувався, їсти не хотілося і від усього цього сил точно не добавилось. Зрештою, відчувши виснаженість, Міраі обезсилено впала на ліжко і заснула. Спала вона, наче мертва, і їй навіть не снилось про те, як нечутно в її кімнаті з’явився Хатае. Викладач підійшов і тихенько сів на край ліжка. Коротке волосся дівчини, скупенькими пасмами розкидане на подушці, чарівно виблискувало місячним промінням, що падало на неї крізь вікно. На мить Хатае завмер, зворушено розглядаючи її спокійне обличчя і те сяюче волосся. Та раптом згадав, за чим прийшов, і витягнув із кишені пляшечку із приготовленим зіллям, над яким ламав голову весь день. Якомога обережніше розправив пальцями волосся Міраі, а потім відкоркував пляшечку і почав розбризкувати рідину на її голову. Краплини зілля розсипались у повітрі на сяючі пилинки і нечутно опускались на волосся. Коли Хатае використав необхідну кількість, воно на кілька секунд засяяло і після цього він пішов.