Прокинувшись, Міраі відчувала себе надзвичайно паршиво. Голова була важкою, ніби свинцева. Сяк-так дівчина піднялась із ліжка і в’яло почимчикувала у ванну. Нахилившись над умивальником, в нього спало із плечей кілька пасм волосся. Раптом вона поглянула у дзеркало і вражено завмерла. Міраі не повірила своїм очам і потягнулась руками до волосся. Воно було таким довгим, як і раніше. М’яке і шовковисте, блискуче…
«Мені це сниться..?» - але то був не сон. Зілля подіяло на славу і повернуло зачісці Міраі попередню довжину. Та навіть краще – волосся виглядало таким живим і привабливим, що дівчина ледь не розплакалась. Вона торкалась його руками, смикала, розчісувала, все ще не вірячи, що воно знову таке ж, як і було. За мить вона все зрозуміла. Швидко зібравшись і навіть не поснідавши, Міраі вилетіла із кімнати і направилась у кабінет викладача.
Хатае й сам лише недавно прокинувся і вовтузився за столом, розбираючи розкладені вчора папірці і книжки. Раптом у кабінет ввірвалась захекана Міраі. Учитель обернувся і дівчина кинулась йому на шию.
- Хатае… дякую… Моє волосся… я знаю, що це ти… дякую… дякую… - шепотіла вона, міцно обіймаючи його, і з очей від щастя котились сльози.
Хатае здивувався, проте не відповів нічого, лише добродушно посміхнувся. Раптом Міраі опанувала себе і, знітившись, відпустила його.
- Я… піду… мабуть… - ніяково сказала вона і, обернувшись, зникла так само швидко, як і з’явилась. Та злість Хатае нікуди не пропала, лише, може, трохи зм’якла і він відправився на заняття професорки Наото, ретельно обдумавши подальші дії.
- Доброго ранку, Мірандо-сенсей! – Хатае різко ввірвався у аудиторію, де професорка-ілюзіоніст проводила лекцію у студентів другого курсу навчання. – Я займу у тебе трохи часу. – твердо вказав він і став перед студентами, заклавши руки за спину й зловісно прищурившись. Учні злякано принишкли.
- Звісно. - Міранда покірно кивнула, знаючи, що із сердитим Хатае краще не сперечатись.
- Отже, - він зробив невеличку паузу і обвів поглядом аудиторію, – Хімéко Рін-сан і Танамóрі Мікóто-сан, прошу сюди.
Але дівчата лише понуро поопускали голови і навіть не ворухнулися. Вони знали вже, що Сандервік-сенсей – особистий викладач тієї дівчини, якій вони обскубали волосся, і заявився він сюди не з добром.
- Ну ж бо! Чого соромитесь?
Дівчата неохоче встали і повільно почали спускатись униз. Кожна з них намагалась не зустрітися із пронизливим поглядом викладача.
- Сміливіше, станьте так, щоб вас усі бачили! – презирливо наказав Хатае і вони обоє зупинились неподалік від нього. Одна із них, Мікото сильно розхвилювалась.
- Сенсей, я… - нервово почала вона, але Хатае різко обернувся до неї і сердито гаркнув.
- Мовчати! Говорити буду я. – він піднявся кількома сходинками вище і став поміж рядами парт. Професорка Наото лише занепокоєно дивилась то на нього, то на тих двох. – Скажіть мені, дівчата… Ніхто із вас ніколи не мріяв стати перукарем? Ні? Хм… Шкода, із вас би вийшли справжні професіонали! – раптом він знову підійшов ближче і в’їдливо шепнув одній із них просто у обличчя. – У вас таке гарне й довге волосся, Мікото-сан… Ніколи не думали його обрізати?
Дівчина винувато відвернулась.
- Що б ви сказали, - продовжив Сандервік, - якби одного чудового ранку ви прокинулись і зрозуміли, що ваше волосся раптом стало коротше в три рази? А решта його просто залишилась на подушці… Гм?
Танаморі-сан аж зіщулилась від того грізного голосу учителя.
- Думаю, їй би це не сподобалося… - відповіла інша, спробувавши захистити подругу.
- Справді?! – здивовано перевів на неї погляд Хатае. – Дівчині, якій ви обрізали майже все волосся, теж це не сподобалось… На її місці я б зробив із вами те ж саме.
- Що? – Міранда-сенсей підійшла до дівчат і приголомшено витріщилась на них. – Ви обрізали Міраі волосся? Та що ви собі дозволяєте?!
- А все через вашого особистого студента… - слова Сандервіка прозвучали якось погрозливо і професорка здивовано обернулась до нього. – Ревність – вона така…
По аудиторії пройшов легкий шум. Студенти занепокоєно переглянулись між собою.
- Тихо! – гаркнув Хатае і всі вмить замовкли.