- Пробачте за це… - зненацька тихо промовила світловолоса Мікото.
- Від твого «пробачте» волосся у неї не виросте… - відрізав Хатае і байдуже додав. – В якості покарання вас обох відсторонено від аудиторних занять на три тижні.
- Що?! – викрикнула Хімеко-сан. – Це несправедливо!
- Це ще не все! На протязі цього часу вам також заборонено покидати територію Академії. Продуктами нас забезпечують кожного тижня, отож із голоду не помрете… Прошу покинути заняття негайно! – байдуже наказав Хатае і Рін злісно рвучко обернулась, кинувшись геть із аудиторії. Слідом за нею ледь не в сльозах вийшла Мікото. – На сьогодні все, дякую за увагу… - Хатае вдавано посміхнувся і теж зник.
По закінченні заняття уже ледь чи не вся Академія шуміла про покарання нахабних фанаток Сідзукамі Енто. Звісно, це дійшло і до Міраі. Здивована Намі все допитувалась, що сталося. Дівчата розмовляли у коридорі, як до них раптом підійшов і сам хлопець. Вигляд у нього був не те, щоб стривожений, а навіть сердитий. Він ухопив Міраі за руку і потягнув за собою. Виволікши її аж на подвір’я Академії, різко обернувся.
- І як це розуміти?! – злісно обізвався він до неї. – Якого дідька ти додала мені такої темної слави? Я уже бачу заголовки газет: «Фанатки популярного першокурсника Академії ледь не зробили його подружку лисою!»
- Що?! Я тут ні до чого! – розлютилась дівчина. – Між іншим, ті гієни обрізали моє волосся! І я навіть не знаю, хто це був! Якби не Хатае…
- Якби? А нічого, що твій викладач сує свій ніс у наші з тобою стосунки?!
- Отже, тим дівулям можна?! – ображено гримнула Міраі і тут раптом Енто замахнувся, щоб ударити її, як зненацька з’явився Хатае і схопив його за руку.
- Знову ви?! Вона моя, сенсей, не…
- Помиляєшся. – спокійно сказав Хатае і, узявши Міраі за руку, зник разом із нею.
З’явились вони обоє у його кабінеті.
- Та що з тобою?! – Міраі гнівно вихопила свою руку. – Годі вже всюди за мене заступатися, від цього лише ще більше проблем! Що тобі від мене потрібно? Нащо ти це робиш?
Хатае стояв спиною до дівчини і байдуже мовчав. За якусь мить тихо озвався.
- Бо… люблю…
Міраі ошелешено завмерла.
- Ти… що? – промовила вона тремтячим голосом.
Хатае неохоче обернувся і якось знесилено уперся спиною в стіл, а потім глянув на дівчину таким поглядом, що вона аж зніяковіла. Хатае простояв так кілька секунд, прокручуючи в голові все, як би він мав сказати їй, далі невпевнено підійшов і хотів узяти за руку, та вона відступилась. Міраі несподівано для самої себе згадала ту розмову Енто із другом, в якій йшлося про те, що Сандервік не залишить від неї нічого, окрім бездушної оболонки. Та поки-що Хатае нічого поганого не зробив. Навпаки…
- Я кохаю тебе, Міраі…
«Що відбувається?!» - дівчина вже почала панікувати. До неї з важким трудом доходили слова викладача. Не схоже, що він жартує, але й повірити у це складно. Чи, може, вона просто сама відмовляється вірити у це?
- Ти що, геть з глузду з’їхав?! – крикнула вона і розвернулась, щоб піти, як Хатае таки схопив її за руку і дівчина зупинилась. Він обійняв студентку за плечі і заплющив очі.
- Міраі… залишся зі мною…
- Забудь про це. – перебила вона його тремтячим голосом. - Якщо хтось дізнається, мене виженуть звідси. Або, чого доброго, й тебе теж… Я зі всіх сил намагалась потрапити у Академію! – з вуст Міраі злітали геть не ті слова, які справді хотілося сказати. Та вона не могла собі дозволити такий розвиток подій. Вона і викладач? Ні, цього не може бути, такі стосунки заборонені і покарання її не уникне.
- Не говори так! Ніхто не дізнається. Я не дозволю…
- Хатае…
- Навіть якщо й так – я піду звідси за тобою… - не здавався він. – Я зроблю все, щоб ти була щасливою поряд зі мною. Я дам тобі її, ту свободу, якої ти так прагнеш. Тобі ж потрібна вона? – Хатае схвильовано зазирнув у очі Міраі і дівчина розгублено відвернулась. – Невже ти нічого до мене не відчуваєш..?
Шукаючи відповідь, вона завмерла. Чи відчувала вона щось до нього? Міраі дивилась у його глибокі очі і їй здавалось, що ось-ось вона потоне у них. Страшно…
- Я… мені треба… треба подумати. Не можу… розібратись в собі… - дівчина мимовільно відступила назад і зникла за дверима кабінету.
«Я втратив її зараз..? Де ж я помилився?» - нервово розмірковував Хатае, так і залишившись стояти перед дверима.