ЯН
Глава одинадцята
Справжнє знайомство
Літні канікули тягнулись неймовірно довго. Хоч і більшу частину їх дівчина провела у всіх можливих родичів, зустрілась із друзями та однокласниками зі школи, ще трохи у неї гостювала Намі, тривожне відчуття не покидало її ні на мить. Вона сумувала за Хатае, із яким зустрілась лише два рази за весь час канікул – на фестивалі-конкурсі піаністів, що проходить у Сендаї раз у три роки, й тоді, коли він один раз наважився запросити її на побачення.
Зустріччю із ним у перший день другого навчального року у «Єві» Міраі не могла натішитися. А от Хатае поводився так, мов бачив її кожен день і тому не особливо радів. Наче й не помітив її відсутності. Таким він був останніх три дні: вкрай виснаженим, неуважним та якимось стривоженим. Допитатися, в чому причина, дівчина так і не змогла.
Перший тиждень навчання добігав кінця. Ближче вечора Міраі вийшла із кабінету Хатае і рушила по коридору в сторону гуртожитку, поринувши в роздуми. «Якийсь він сьогодні не такий… І що з ним коїться? Хатае точно щось від мене приховує, і надто часто у останні дні...» - її дуже непокоїв стан вчителя. Він був якимось розсіяним, весь час в роздумах, схвильованим, та нічого не говорив. Враз Міраі зауважила невиразну постать в другому кінці коридору. Обличчя не було видно, оскільки на нього падала тінь. «Мабуть, хтось із викладачів...» – сказала вона про себе. Раптом у неї сильно розболілася голова. Вона йшла все повільніше і повільніше, похитуючись, перед очима розпливалося. Дівчина обперлася рукою об стіну.
«Ох… Що це зі мною… ноги геть не слухаються…»
Ще кілька кроків – і вона упала посеред коридору. Помітивши це, незнайомець вийшов із тіні і рушив у її сторону. Підійшовши ближче, він глянув на дівчину і закам’янів. Кілька хвилин він нерухомо роздивлявся її обличчя, не в змозі повірити у те, що, а вірніше – кого бачить перед собою. Зіниці його очей розширились, руки затремтіли, а в голові вмить змішалися всі думки, сірою павутиною обснувавши його здогадки.
- Господи… - ледь видихнув він. Чого-чого, а такої зустрічі хлопець геть не чекав. Та все ж опанував себе і, спочатку оглянувшись навколо, а потім перевіривши на руці Міраі пульс, вже хотів було взяти її на руки і повернутись, як вона ледь чутно застогнала і відкрила очі, ширше і ширше, здивовано розглядаючи обличчя навпроти, і раптом вони засяяли. Саме так – внутрішній край райдужки ока сяяв яскравим блакитним мерехтінням. Незнайомець вражено завмер.
- Що за… аагх..! - він відчув, що його очі теж засяяли, аж запекло у голові і злякано зажмурився, зціпивши зуби. Те сяйво було лише на кілька секунд і раптово згасло. Він повільно відкрив очі і побачив, що Міраі так і не прийшла до тями.
«Що це було?! Невже примарилось..?» – ніяк не міг взяти себе в руки. Всього кілька секунд він дивився у її сяючі очі, а здавалось, що насправді цілу вічність. Та раптом невідомо за що розізлився сам на себе, підняв дівчину і рушив у тому напрямку, звідки прийшов. Лише одного він не помітив – дивної постаті, що прошмигнула в іншому темному кінці коридору...
Поки Міраі була непритомною, той незнайомець сидів поруч дивану і розглядав її бліде обличчя, все ще не вірячи в таку несподівану зустріч. Пройшло три роки, як він востаннє був ось так близько. Уже й забув, як посміхався, спостерігаючи, коли вона неспокійно спала, примружуючи очі і стискаючи губи. Так близько... Він навіть міг торкнутися її щоки, губ, волосся... Та не посмів би. І гіркий біль від усвідомлення цього промайнув по його обличчі.
Десь через півгодини дівчина отямилась. Вона лежала на дивані, вкрита пледом. Відкривши очі, Міраі не змогла впізнати місце, де знаходилась і занепокоїлась. Вона сіла і різко схопилась за голову, яка все ще боліла. Все було таке розпливчате перед очима, і тут вона помітила когось поруч дивану. Міраі протерла очі і навколо трохи прояснилося.
- З тобою все гаразд? – на неї дивився молодий чоловік пронизливим поглядом зелених очей крізь вузькі окуляри в темно-зеленій оправі. Він стояв біля дивану на колінах, одягнений у викладацьку уніформу коричневого кольору. Волосся у нього було світле, коротке, стирчало пасмами на всі сторони, злегка прикривало чоло. Збоку на щоці під правим оком у нього була родимка. Акуратний рівний ніс, вузький, абсолютно чоловічі риси обличчя і правильної форми губи. Він дивився на дівчину прямо в очі допитливим поглядом. Міраі здивувалась і опустила голову, знову схопившись за неї руками.