Тим часом Міраі, яку із заняття відправив Ю́дзі-сенсей, професор-спіритолог у кімнату-склад пережитих книг і атрибутів по якісь шарові кубки для сеансу. Не встигла вона відчинити двері того забутого студентами кабінету, як просто із сутінків приміщення на неї вилетіла морда жахливого собакоподібного чудовиська із великими ненависними очиськами, що палали фіолетовою гептаграмою, складеною із дивних звивистих візерунків; жовтими іклами і пурпурним язиком. Та істота була покрита темно-сірою скуйовдженою шерстю і з її роззявленої пащі вивалювались шматки піни такого ж кольору, що й язик. Від жаху дівчина ледь не вмерла і упала на землю, але, на її щастя, та собацюра застрягла в дверях. Міраі налякано тремтіла, та насилу змогла взяти себе в руки і, скориставшись тим, що чудовисько не змогло пролізти крізь двері, кинулась тікати. Та довго воно не вовтузилось – відчуваючи нестримну жагу перекусити чимось, ще раз влетіло у дверний прохід і, виваливши з обох боків по шматку стіни, метнулось навздогін дівчині.
У вестибюлі все ще стояв Ян, зосереджено і занепокоєно розмірковуючи над тими дивними слідами і придумуючи, що б то таке могло їх залишити. Та враз він помітив, що вібрації повітря ставали дедалі сильнішими і більш відчутними. Він обернувся у бік правого крила Академії і став насторожено прислухатися. Звідти доносився чим раз дужчий гуркіт. Раптом почувся крик – у вестибюль із правого внутрішнього коридору влетіла до смерті налякана Міраі, оглядаючись на те чудовисько, що гналося за нею. На щастя, в приміщенні студентів було небагато, але й ті, що були, підняли несамовиту паніку. Дівчина щосили намагалась втекти, але чудовисько зненацька схопило її за талію і потягнуло назад. Довго не роздумуючи, Ян ухопив Міраі за руку і, змахнувши крилом, наче катаною9, відтяв той довгий хвіст, яким воно обвилось навколо неї, і собацюра з різким пронизливим криком відступила трохи назад.
Все відбулось настільки швидко, що Міраі не втрималась і упала просто Янові на груди. Та раптом він обійняв її міцніше, наче намагаючись захистити від чергового нападу істоти, а другу руку протягнув уперед і утворив щит-захист, що огорнув їх зеленуватою напівпрозорою сферою і, коли чудовисько стрибнуло уперед до них, відкинув його на кілька метрів назад, ударивши об стіну. Від того удару посипалось розбите декоративне оздоблення і уламки штукатурки. Та воно не здавалося і, вдало приземлившись, стрімголов знову направилось назад, на Яна. Викладач кинувся назустріч. Коли пекельна істота зависла у стрибку, летячи просто на нього, він різко пригнувся і ударив її кулаком у груди, вигукнувши якесь заклинання. Від місця удару по тілі собакоподібного зеленкуватими хвилями розійшлась Янова магія, паралізувавши його і воно, перелетівши через хлопця, закам’янілою тушею упало просто під ноги Міраі, а із його шкури в кількох місцях просочився їдкий дим і з роззявлених щелеп почала витікати бура кров. Дівчина аж заклякла, спостерігаючи за всім цим, загалом, як і решта приголомшених студентів. Та за якусь хвильку вони вибухнули оваціями і захопленими вигуками. Викладач лише роздратовано поглянув на них, а потім мимоволі підійшов до Міраі.
- З тобою усе гаразд? – він якось байдуже зазирнув їй у очі.
- А… ага… - дівчина була настільки налякана, що й не знала, що сказати. Їй аж перехоплювало дихання, але чи то від страху, а чи від того незрозумілого відчуття, коли вона опинилась у Янових обіймах, студентка не знала. Тільки-но він допоміг їй встати, як у розгромленому вестибюлі, почувши весь цей шум, з’явився Хатае, а згодом і сама директор. Від несподіванки Ширао завмерла, витріщивши очі.
- Щ… що тут… відбулося? – вона вкрай здивовано розглядала ту істоту, що нерухомо важко сопіла.
- Нізвідки взялась ця студентка, за якою гнався несамовитий йокай10... – спробував роздратовано пояснити Ян.
- Інуга́мі11? Але хто б його міг нацькувати? – Ширао у ступорі розглядала тіло пекельного собаки.
- Уявлення не маю… - буркнув Ян і вже хотів іти, як Міраі тихо озвалась.
- Яне-сенсей! Дякую…
Він трохи здивовано оглянувся, але потім грізно озвався до Хатае.