- Я ж кажу – забула… – Міраі винувато опустила голову.
- Та не хвилюйся ти! У мене є номер телефону одного чудового салону. Просто довірся мені і завтра тобі доставлять найчарівнішу сукню!
Міраі лише вдячно посміхнулась.
- Ні про що не турбуйся! – кинула Намі, відчиняючи двері своєї кімнати.
Глава чотирнадцята
Річниця заснування Академії.
Кривавий бал
Настав день балу. Міраі була вкрай схвильована. Її сукня приїхала пізніше на два дні, ніж планувалося, та й то лише за кілька годин до початку святкування і це її геть розізлило і довело до паніки. А ще вона нічого не могла зробити зі своїм волоссям і над ним чаклувала Намі. Нічого не виходило і Міраі дратувалась ще більше. Та перш за все її хвилювало те, що вона іде туди з Хатае. З Хатае! Хоч викладачам і дозволено привести «попід ручку» своїх студенток, та все ж це надто незручно. Нарешті дівчата заспокоїлись і розчаровано поопускали голови.
- Міраі, я не знаю що робити… Давай, зробимо перерву. Я повернусь до тебе через годину…
- Гаразд, не хвилюйся.
Намі вийшла із кімнати подруги і втомлено зітхнула. Повернувшись у свою кімнату, вона одразу сіла за комп'ютер і почала дописувати свій блог.
«Нарешті настав цей день. Хоча… нічого не змінилось. Я купила досить дорогу для моєї кишені сукню, кольє із перламутрових бусин… І взяла свої найкращі туфлі. Та чи помітить це хоч хтось…
Сьогодні у коридорі я зустріла незвичайну жінку. Я ніколи її тут раніше не бачила. Висока, худорлява, років двадцяти трьох на вигляд, із довгим, густим, неслухняним карміновим12 волоссям і такою ж неслухняною гривкою, пронизливими світлими смарагдовими очима, широкою фальшивою усмішкою і рівненькими зубами, вузьким прямим носом. Її погляд хитрий і проникливий, наче бачить наскрізь. Коли я глянула на неї, вона мені посміхнулась, намагаючись виявити привітність, та мені так не здалося. Щось мені підказує, що ця жінка - дуже сильний маг і вона неспроста тут…
Гаразд, просто побажайте мені удачі сьогодні!»
Намі опустила голову на стіл, в якій крутилися думки про те, яке в неї нецікаве життя, і заплющила очі. Через дурний характер нишпорки їй завжди доводилось потрапляти в різні заплутані ситуації, в які краще ніколи не пхати свого носа, особливо коли вони тебе не стосуються. Але така вже вона є - помічати різні дурниці - це наче її покликання. Принаймні, так собі думала дівчина. Ця безглузда посилена спостережливість зі сторони Намі часто приносила одні неприємності, отож їй довелося навчитися мовчати, аби не ляпнути зайвого. Через те і друзів Намі мала не так багато, хоча була достатньо привітною.
Посидівши так кілька хвилин, вона почала збиратися.
«Цього разу я іду туди сама… Навіть без Міраі» - дівчина подумала про те, що її викладач - професор Хімура - геть недогадливий. Міг би її запросити піти разом на той клятий бал. Але вона не може нікому показати своє небажання туди іти: «Сама - ну то і нехай!»
Намі мусила сама себе підбадьорити і вийшла із кімнати. Тільки вона ступила за поріг, як тут же помітила що у коридорі коїться щось дивне - сяйво яскравого фіолетового кольору у формі химерних орнаментів хвилями проступали на підлозі зі всіх сторін у напрямку до кімнати Міраі. Перед дверима її кімнати стояла та рудоволоса жінка, яку Намі сьогодні зустріла у коридорі. Протягнувши вперед праву руку і розпростерши долоню, яка сяяла таким же світлом, вона щось тихо шепотіла незрозумілою мовою. Навколо наче здіймався вихор і від цього її одяг та волосся розвівалися. Раптом вона помітила Намі і обернулась у її бік, а потім швидко кинулась сходами геть із жіночого гуртожитку. Намі звернула увагу, що її очі горіли таким же несамовитим фіолетовим вогнем.
- Гей! А ну стривай! - крикнула Намі і кинулась її наздоганяти, та коли вона підбігла до сходів і глянула униз, то тієї жінки уже й слід простиг. Вона швиденько спустилась вниз у зовнішній коридор і роззирнулась, та навколо нікого не було видно. Тоді вона підбігла до кабінки коменданта і запитала про незнайомку, але та тільки скрушно похитала головою, мовляв, нікого не бачила.
«Та що ж таке коїться?!» - Намі ніяк не могла зрозуміти, хто була та рудоволоса і що вона таке робила під дверима кімнати її подруги. Проте, вона вирішила нічого не розповідати Міраі, змусила себе заспокоїтися і повернулась назад.
- Я вже готова… - тихо сказала вона, зайшовши в кімнату Міраі. Намі ледь стримувала занепокоєння тим, що відбулось щойно в коридорі. Міраі була вже одягнена, причесана і навіть підвела очі.