- Ого… І коли це ти встигла? - здивувалась подруга.
- Я просто трохи більше зосередилась…
Намі якось сумно зітхнула.
- Я й забула, ти ж не сама ідеш… - та раптом вдавано повеселішала. - Ну, тоді я піду перша! Може, зустріну когось із дівчат. А ти дочекайся свого принца!
- Чекай, Намі!..
- Зустрінемось та-а-ам! - протягнула вона і вийшла.
У церемонній залі, яка була чимось схожа за формою і організацією на вестибюль, лише більш вишукана і багатша оздобленням та прикрасами, і з такими ж величними сходами, що розходились в обидві сторони, ведучи на другий поверх, та величезною мозаїчною картиною позаду центральної площадки, зібралось безліч народу - студенти й студентки, викладачі - годі й впізнати когось! Всі такі ошатні і прибрані, леді в надзвичайної краси сукнях, підборах, з святковими зачісками чи просто ідеально укладеним волоссям; джентльмени - в елегантних костюмах. Хоч цього разу бал обійшовся без масок - впізнати кого було так само важко. Все виглядало так вишукано, чоловіки-викладачі жваво обговорювали політику, жінки - літературу та мистецтво, студенти переважно говорили про навчання та магію - справжній аристократичний бомонд. Всі були такими щасливими і захопленими дійством, що Намі аж тошно стало від цієї награності емоцій. Здавалось, що вона єдина була не рада цьому заходу. Вона й справді зустріла кількох подруг із групи, які не були зайняті кавалерами, але їхня щаслива і безглузда балачка швидко їй набридла, і дівчина відійшла убік, розглядаючи фуршетний стіл і роздумуючи над тим, чим би себе пригостити. Аж ось вона побачила, як тими сходами по смарагдовому оксамитовому килимі спускався Хатае, обережно тримаючи за руку Міраі. Хатае виглядав таким неймовірним, особливо із коротким волоссям та в ретро-костюмі у ледь помітну клітинку. А поруч нього - Міраі, така незрівнянно красива. Вона просто світилася від щастя і була трохи збентежена. Зате Хатае виглядав так невимушено, наче то й не його наречена була. Багато присутніх, хто помітили цю вражаючу пару, не змогли приховати свого здивування, але й захоплення теж, і почали перешіптуватись. Також у залі вже була Мізу-сан у супроводі професора Хімури. Хоч Намі й знала, що вони лише добрі друзі ще із самого дитинства, їй все-одно неприємно було бачити їх разом на цьому вечорі. Хатае разом із Міраі підійшли до Ширао та Аято і між ними почалася жвава розмова. Вона сумно і вже дещо роздратовано спостерігала за ними, як Хімура-сенсей зауважив її і здивовано поглянув. Намі дещо знітилась і відвела погляд. Та раптом до неї підбігли ті ж самі подруги, яких вона зустріла, тільки прийшовши сюди - Са́йко і Хі́на.
- Ох, я так довго чекала цього дня… Сподіваюсь, мені пощастить з кимось потанцювати… - весело прощебетала Хіна.
- Що?! А як же той хлопець, що ти від нього отримувала любовні записочки? - озвалась Сайко.
- Е-е? Він прийшов сюди із якоюсь іншою дівчиною… А, мені байдуже, він мені і так не дуже подобався, надто самозакоханий якийсь…
«Як же дратують ці їхні пусті теревені… Мені б ваші проблеми, дівчата…» - Намі стояла, понуро опустивши голову.
- Е-е? Намі-тян? А ти що така невесела?
Намі лише промовчала, аби не ляпнути нічого грубого чи неприємного.
- Леді! Дозвольте, я вкраду вашу подругу на танець? - позаду дівчат стояв Аято, злегка примруживши очі, і посміхався.
Намі аж ніяк не очікувала такого запрошення, та ще й від нього і аж зашарілась від несподіванки.
- Ми вже йдемо, вже йдемо..! - Сайко швидко схопила Хіну попід руку і кудись потягнула, хитро підморгуючи Намі.
А Намі не знала, куди мала подітися. В цей момент їй захотілося просто зникнути, лиш би професор не дивився на неї так і не бачив її зашарілого обличчя, хоч чекала вона того запрошення потанцювати ледь чи не все життя. Та Аято і не думав відступати.
- То як, ти не відмовиш мені? – він знову посміхнувся і протягнув їй руку.
Намі зібрала сміливість і підійшла ближче, ніяково посміхнувшись у відповідь.
- Авжеж ні…
Дівчину настільки переповнювали емоції, що аж ноги підкошувалися, все тремтіло і ставало дедалі душно. Вона відчувала, як її обличчя горить, а тому старалась не піднімати голову, щоб професор цього не помітив. Аято виглядав геть спокійно, лише час від часу добродушно посміхався. Він помітив, що його студентка вкрай схвильована, і вирішив трішки розрядити обстановку.
- Пробач, я мав би здогадатися запросити тебе прийти сюди разом.