«Боже мій, як зухвало… Ото невіглас!» - зневажливо подумав Ян, спостерігаючи за ними. Аж ось він помітив Аято, який вже знайшов свою студентку і швидко тягнув її за собою, тримаючи за руку, прямісінько до Хатае.
- Хатае! Зникни! - Аято владно, але тихо наказав йому, хитрувато посміхаючись і міцно схопивши його за руку.
- А? - Хатае здивовано роззявив рота і раптом вони щезли всі троє.
- О, це підійде. Дякую, ти можеш йти! - Аято вдячно поплескав його по плечу, коли вони перемістились у сад. Намі взагалі не змогла нічого промовити, здивована поведінкою свого викладача, який тут же кудись попрямував і повів її за собою. Хатае, здогадавшись, лише вражено посміхнувся, і знову зник, повернувшись назад.
- Аято-сан, куди ти мене тягнеш? - він йшов так швидко, що дівчина не встигала за ним, заплутуючись у довгій сукні. Враз викладач різко зупинився і повернувся до неї.
- Я ж казав тобі - нікуди не зникати. - і він знову лагідно посміхнувся.
- Ем, я… - Намі збентежилась. Серце знову шалено забилось, та аж ніяк не від того, що вона так швидко йшла.
- Намі, скажи: ти читала Статут Академії?
- Е? Авжеж читала, я знаю правила майже напам'ять.
- Готова порушити одне із них?
- Щ… що? - Намі розгублено дивилась на професора. - Але… ну, я… я ніколи не порушувала ніяких правил і…
Поцілунок Аято змусив її замовкнути. Все сталося так швидко і несподівано, що Намі ледь не задихнулася. Весь світ наче перевернувся з ніг на голову, думки розлетілися геть, а сама вона мов провалилась в якусь безодню. Від всього цього запаморочилось у голові. Він глянув їй у очі і тихо промовив:
- Ніколи не подавай вигляду, що я для тебе не просто викладач, гаразд? Порушувати правила потрібно так, щоб про це ніхто й не здогадувався.
- Я зрозуміла… - Намі відвернулась і почервоніла.
В той час Хатае, помітивши, що Міраі надто неспокійно відреагувала на появу Нори, пішов її шукати. Він вийшов на вулицю, роззирнувся і попрямував у сад. Але там він її не знайшов. Потім зайшов у Академію через інший вхід і обійшов кілька коридорів, але й там її не було. Це вже почало його дратувати і він подумав, що вона у своїй кімнаті і спробував туди переміститися, проте там теж виявилось пусто. Хатае ще раз повернувся на вулицю, оглянув внутрішнє подвір'я, ще раз заглянув у сад. Міраі ніде не було. Тоді він вирішив, що дівчина вже повернулась в залу, поки він її шукав і пішов туди. Картина, що відкрилась його очам, була просто жахливою…
Міраі ж, повернувшись із саду, й справді зайшла до зали, де відбувався бал. Вона погано себе почувала і вирішила повернутися в свою кімнату, піднявшись тими великими сходами на другий поверх і перейти коридором у гуртожиток. Якраз, коли вона зайшла всередину, почався новий танець і їй довелося пробиратися крізь весь той натовп. Підійшовши ближче, вона помітила Нору, яка стояла на центральній сходовій площадці і спостерігала за тим, що робилося внизу. Міраі невдоволено скривилась, але продовжила підніматися по сходах. Тільки-но вона ступила на останню сходинку, як тут пролунав голос Нори:
- Ти Міраі, правда?
Міраі підвела голову. Та дивилась на неї зверхньо і трохи насмішкувато.
- Елеоноро-сенпай13?
- Хм, і що ж він такого в тобі знайшов..? – задумливо протягнула вона якимось презирливим тоном.
Міраі здивовано глянула на неї. Таке відношення нової бібліотекарки її дещо розгнівило.
- Послухайте… Не знаю, що вам від мене потрібно, але…
- Ти заважаєш! - злісно прошипіла вона крізь зуби і… зіштовхнула Міраі зі сходів… В цей момент до зали ввійшов Хатае і закам'янів…